Польові дослідження сесійного сексу

Сесія затягнулася настільки і набула такого характеру, що якось мимоволі виникають неполітичні асоціації. Ех раз, та ще раз…  Дві доби дивилися на це. Чекали так би мовити апофеозу, розв’язки, а якось не настало.

Це кілька зауважень без претензій на якісь великі узагальнення. У Фейсбуці прихильники міського голови підтримують Олексія Павловича, як боксера у куті, запудрюють синці,  надихають на подвиги.  А найголовніше – звинувачують депутатів.  Чи правильна ця тактика? Вже стало очевидним, що Олексій Павлович не знайшов спільної мови із депутатським корпусом. Але багато цікавіше, що протиріччя загострюються.  Цікаво на хвилину відмовитися від думки, що це просто депутати погані та огидні.

Спочатку потеревенимо про психологію. Це важливо, як не дивно. Багато депутатів міської ради мають за плечима багато більший життєвий досвід і перелік життєвих досягнень, аніж міський голова. Самі створювали бізнес, напрацьовували зв’язки – самі,  приймали рішення – самі, добивалися впливу – самі, тощо. Це тривале ходіння по життєвому бруду досить дорого коштує. Набагато більше, аніж вважають браві, але нікчемні активісти. (Біда в тому, що самі активісти і політичні спекулянти, яких розплодилося, не знають, що вони нікчемні: більш нетерпимі, більш дурні, більш агресивні до критики, і більш владолюбні, насправді, аніж критиковані ними депутати. Не завжди, але ду–у-уже часто. Просто критикам життєві обставини не дали розкритися у всій красі, як критикованим. Це варто було б усвідомити, спокійніше жити було б).

Досвід самостійних кроків у самого міського голови вкрай малий.  Хтось звернув увагу, що Каспрук  не формував  команди.  Немає до цього природного натхнення. Теперішня команда міської влади – не його, а з минулих часів.  Те, що людина не цікавиться людьми, не підбирає їх, – вже свого роду зізнання – не лідер я. Ознака. А у сесійній залі сидять якраз часто – лідери. Це перша неправильна річ, яка заважає домовитися. Лідери залежать від не лідера. Якщо згадати Федорука, то той купався у сесійній атмосфері, насолоджувався нею, постійні анекдотики, жарти  тощо. Він почувався лідером: по розуму, хитрості, спритності, акуратності рішень, відчутті нюансів.  І, звісно, по тому ж життєвому досвіду.   Першою реакцією Федорука, коли щось незрозуміло,  завжди є уважне прислухання. Першою реакцією Каспрука – приховане роздратування. А це ознака не великого розуму, а якраз нестачі досвіду, ну й ще чогось(наприклад усвідомленого мажорства)  До того ж роздратування та зверхність не сприяє домовленостям. Біда в тому, що вони ВЖЕ продемонстровані,  назад їх не забереш. А може людина не здогадується навіть, що забрати треба… Не можна відштовхуватися у спілкуванні від думки, що я хороший, а ви – ні.  По-перше, це – дурня. По-друге, неконструктивно.

У політичній частині, цікаво, що ті ж бізнес –війни, які велися колись  на політичному ґрунті раніше,  продовжилися  і навіть стали набагато більш гарячими зараз, після ніби то оновлення. І власне сам Каспрук показав, що він вважає це правильним.  Хоча, з великою ймовірністю, вважає НЕ  ВІН. А ті, хто за ним.

  Кого з депутатів влаштує, щоб наступною жертвою у конфлікті політичних сторін став би його бізнес, його інтереси? Вони-то більше розуміються у механізмах влади. І знають, що так і буде. Фактично йдеться про боротьбу проти узурпації влади ставлениками Каспрука. За її розподіл, правильний баланс між елітами.  Зрештою це можна навіть назвати демократією. У сенсі незосередження влади. Тимчасовий тупик, поки що означає, що Каспрук не запропонував такого балансу.

У Фейсбуці він пропонує – повторювання благеньких гасел. У нас все це ще люблять. Але є підозра, що Каспрук сам у полоні гасел, а не справ. Невже симптоми настільки серьойзні? В будь-якому випадку з  гаслами треба перепочити.

Сігізмунд Фрейдюк