Якому міністру Гібралтар заважає?

Автор: Захар Подкидишев

 Коли у березні цього року наш земляк Максим Бурбак став міністром інфраструктури це викликало певний подив серед буковинців. Ну якось далеко був Максим Юрійович від цієї справи. А судячи з того, як виглядає дорога біля його офісу, інфраструктура його не цікавила.

Зрештою,  призначення списали на те, що Максим Юрійович активно штовхався у сесійній залі з клятими регіоналами, та інколи світився перед об’єктивами телекамер на Майдані. Здобув.

З самого моменту свого призначення Бурбак активно роздавав різноманітні обіцянки. Однією з найперших була про те, що Україна вже у червні підпише угоду з ЄС про спільний повітряний простір. Тим більше буковинцям це подавалося, як спосіб врятувати чернівецькій аеропорт.

За словами міністра кінцевим терміном підписання угоди мав бути червень цього року. Але війна, то така штука якою можна відволікти від усього, і на яку, до речі, все можна списати. Про що не дуже говорять. Тож, про обіцянку міністра усі забули. Як і про його слова про те, що на тендері з реконструкції злітно-посадкової смуги нашого аеропорту хтось добряче нагрів руки. Ну сказав, та й сказав.

Втім, надія на те, що в Україні найближчим часом запрацюють цивілізовані правила гри на ринку авіаційних послуг все одно жевріла.

Однак, своєї обіцянки Максим Юрійович не дотримався. А всю вину у цьому спихнули на карликову напівдержаву Гібралтар.

http://economics.unian.ua/transport/995349-pitannya-gibraltaru-galmue-pidpisannya-ugodi-pro-vidkrite-nebo-ukrajini-ta-es.html Пишуть, що”„Незважаючи на загальну підтримку авіаційної Угоди з Україною, ще не вирішені внутрішні труднощі стосовно Гібралтару. Рада ЄС та президентство будуть просувати цей файл якнайскоріше; але на даному етапі, однак, немає конкретних термінів, коли саме буде ухвалено рішення”
Нє, ну хто б міг подумати. Максим Юрійович хотіли найкращого. А тут … Гібралтар. Однак.  Є підозра, що справа зовсім не у  Гібралтарі, а у спробі запровадити міністерством Бурбака непрозорі правила гри на вітчизняному авіаринку. Про що і свідчить документ, який визрів у надрах Державіаслужби, яка є підконтрольною міністерству інфраструктури.

http://www.avianews.com/ukraine/2014/11/17_gosaviasluzhba_monopoly/9431.pdf

Ті, хто регулярно подорожують закордон, можуть пригадати, як раділи появі лоукостів. Зі Львова до Праги, Варшави чи Берліну можна було долетіти не набагато дорожче (а то й дешевше) ніж з Чернівців до Києва. Але тепер,здається. лавочка, яка так до вподоби українцям, на грані краху. Чому? Тому що хочемо як краще…. Три ключових положення згаданого документу є такими:

–          Авіакомпанія, яка претендує отримати ліцензію на міжнародні авіарейси, має за 12 місяців перед цим виконати певну кількість внутрішніх рейсів;

–          Більше 50% цієї авіакомпанії мають належати громадянам України.

–          Питання поро допуск авіакомпанії на міжнародні рейси прийматиме комісія Державіавслужби.

Здавалося би наміри, більш, ніж благі – розгорнути потужну сітку авіасполучення в межах України. Чому силою? І чому за чужий рахунок? До речі, українські авіакомпанії нині ледь жевріють. Все тримається на європейських лоукостах. І от тобі норма про 50% власності громадян України.

Чи будуть у Європі  створювати авіакомпанію «Крила та шассі» з зіц-головою Фунтом тільки через те, що він має прописку у Бердичеві.

А надто зважаючи на те, що і це їм навряд чи допоможе, бо приймати рішення про допуск вас до міжнародних авіарейсів буде якась незрозуміла комісія Державіаслужби. От ви виконали купу збиткових рейсів по Україні (сподіваючись відбити вкладені кошти на міжнародних), а вам зась.

Цікаво, яка авіакомпанія зі сталим позитивним іміджем після таких розпоряджень прийде на український ринок?  Завтра стане відомо, чи отримає цей документ друге дихання, бо саме завтра Верховна Рада голосуватиме за Кабінет Міністрів. І завтра ми дізнаємося, чи втримається Бурбак на посаді.

А поки що констатуємо, в усьому винен Гібралтар. Місто за площею удвічі менше ніж Сокиряни.  Наступне, можливо заважатиме  Монте Карло. Головне, щоб потім не заважали Сокиряни.

Додаток. Логіку ж міністерства озвучили на “Букньюс” ТУТ.  Зокрема там пишуть:

“Над більшістю українських аеропортів нависла реальна загроза закриття. Державіаслужба розпочала спробу захистити вітчизняні аеропорти та зобов’язати авіакомпанії виконувати хоча б мінімальні вимоги, оприлюднивши проект нових Правил надання та анулювання прав на експлуатацію повітряних ліній.

Про особливості запропонованого держрегулятором плану порятунку вітчизняних аеропортів розповідає Євген Хабін в матеріалі «Авіаринок — не для компаній-одноденок». Повний текст в газеті «Дзеркало тижня» від 15 серпня № 28.

Коротко зміст пропонованих нововведень можна звести до наступного:

«…нічого надзвичайного Державіаслужба не вимагає… Насамперед спочатку попрацювати хоча б рік УСЕРЕДИНІ країни, забезпечуючи три напрямки з частотою рейсів не менше одного разу на тиждень. Це цілком посильна норма навіть при наявності одного літака.

Накопичивши досвід, можна вийти на міжнародні напрямки, спочатку на ринок чартерів — він торік показав цілком вражаючий приріст у 18%. А вже потім, набравшись досвіду, працювати на регулярних рейсах”.

 Ніхто щоправда не питає, а чому кампанії самі цього не зробили. Може це конче невигідно?