Провідні буковинські експерти про річницю Революції Гідності (спеціально для “Чернівці Таймс”)

Провідні експерти про річницю Революції Гідності

Спілкувалася: Альона Чорна

Сьогодні в Україні – День Гідності та Свободи. Рівно рік тому, 21 листопада, на Майдані Незалежності розпочався  Євромайдан. На площі вийшли українці, які виступили проти відмови уряду Азарова від підписання Угоди про асоціацію з ЄС. Пізніше протести переросли у Револююцію Гідності, в результаті чого режим Януковича повалено і все змінилося.

Що думають звичайні буковинці про нинішню ситуацію в Україні, як оцінюють результати революції, чого чекали і що отримали? Народ – найкращий експерт. Отож, запрошуємо до розмови.

Василь Петрович, продавець капусти

Була капуста дорожча – і по 2-3 грн. А зараз що – по 1,20 грн. Пальне зросло у кілька разів. Так що затрати зростають, а продукція наша дешевшає. Залишаємося без нічого. Ми сподівалися, що буде щось краще.  Але нічого кращого я не бачу. Думали, прийде новий президент щось зміниться. А все змінилося на гірше. Гривня паде. А ми ж працюємо за гривню. Зараз те, що заробляємо – це копійки. Стаємо убогіші з дня в дня. Що зараз доброго? Нічого! Йде війна, яку називають АТО. Людей дурять, змушують воювати. А з ким воювати? З своїми. Одні проти одного. Біда, от що я вам скажу.

Баба Іра, просить милостиню біля церкви.

Бачила трохи про революцію по телевізорі. Але більше чула від людей. Стало гірше, війна йде. Вбивають один одного. Мені 90 років, я учасник війни, пережила голод. Багато бачила на своїм віку. Хочеться, аби мир був. А мене люди, ні, не минають. Дають поману, трохи грошей. За що спасибі. Так і живу.

Яна Грушецька, педагог-організатор

Я бачу ситуацію так, що після цієї революції може назріти ще одна революція. Країна перебуває на межі катастрофи. Економіка в занепаді, молодь в не має перспектив,  росту. Якщо раніше була зарплата 200 доларів, то зараз це 100 доларів. Це  називається жити по-новому? Добре, що хоча б робота є. Інакше не знаю, як жили б. Я як мама, яка одна виховує дитину, отримую допомогу від держави в сумі 1110 грн. Це 310 грн. – допомога одинокій матері і 800 – виплата на дитину до двох років. Раніше виплачували ще плюс 130 грн. і можна було оформити соціальну допомогу. Але з 1 липня 2014 р. її відмінили. Що тут скажеш? Такі плоди революції.

Руслан Козлов, журналіст газети «Версії»

Коли мене питають, а що ж змінилося в Україні після Майдану, мені на думку спадає цитата з Віктора Пєлєвіна: «Все без исключения революции в нашем уркистане кончаются кровью, говном и рабством. Из века в век меняется только пропорция». Озираючись назад, я бачу країну, яка переживала стабільну економічну кризу, несправедливість та свавілля бандитською влади. Через рік після Майдану моє бачення не змінилося. Тільки зараз в країні війна. І нинішня влада не зробила нічого, щоби її попередити. Тільки тепер країна переживає ще гострішу економічну кризу.

Коли Арсеній Яценюк ініціює скорочення бюджетних витрат за рахунок скорочення держслужбовців, іншої думки в голові не виникає, що він ідіот. Яким чином, викинувши людей на вулиці, можна покращити їм життя? Коли голова НБУ пані Гонтарєва впевнено заявляє, що ситуація на валютному ринку «залишається контрольованою» і очікує, що вона стабілізується сама по собі, іншої думки в голові не виникає… «Скоро, скоро закончится время дураков — и начнется время других дураков». Це теж із Пєлєвіна.

Чи змінилося щось в свідомості українців? Можливо… Українці вперше за часи незалежності повірили, що «ми не бидло, ми не хохли»… Хоча ні, вдруге… В моді знову жовто-блакитний. В усіх містах, на всіх стовпах, буквально буяє жовтоблакиттю… Інколи навіть на смітниках… А на Майдані ще досі в тренді жовто-блакитні стрічки та прапорці всього за 50 грн. На додачу туалетний папір із зображенням Януковича, чи Путіна. Таким чином ми намагаємося створити ілюзію патріотизму.  Ховаємося за масками з патріотичних пісеньок, поганських мантр на кшталт «Путін-нувисамізнаєтєкто» та «заніматєльной раскраскі» всього, що потрапляє в коло нашого зору. Чи подолали ми систему? Аж ніяк. Вона як була олігархічною, такою і залишилася. Система, основи якої були закладені ще за часів Кучми, стала навіть ще сильнішою. Обкрадений бюджет можна ще кілька років валити на «папєрєдніків». Чомусь в пресі не часто говорять про маєтки нинішніх високопосадовців. Зате можна вкотре пройтися музейними залами славнозвісного Межигір’я. Чи думали прості студенти, коли виходили на свої Майдани до чого це призведе? Навряд. Чи думали вони, чиї кандидатури вони протиставлять поваленим регіоналам? Чи відчували вони на собі невидимі ниті, якими вмілі маніпулятори керували, щоби здобути собі ще тепленькі владні крісла? І яку ціну сплатила Україна за Майдан? Криваву. Життя тисяч «небесних сотень». За що ми боролися? Хіба за розруху та війну? Варто подумати: перед тим як здійснити революцію в державі, чи здійснили ми революцію в собі?

Мирослава Степанівна, працівник сфери торгівлі

Гіршим стало життя. Зарплата мізерна, людей скорочують, долар скаче, тарифи підвищують. І все прив’язано до долара, крім зарплат. Що ж тут хорошого?

Зрозуміло, що молоде покоління прагне до іншого життя, курсу на Європу. Та вони не враховують те, що ситуація в нашій державі зовсім не така, щоб відповідати рівню життя для європейської спільноти, країн Європи. Скажімо так, якщо ви хочете в Європу, спочатку наведіть лад в країні. Щоб були гідні пенсії, зарплати і взагалі рівень життя, як у Європі. І тоді прагніть туди. А ні, спочатку робите бунт на кораблі, не знаючи чого ви хочете. Бо більшість тих, хто був на Майдані, вони не знали, що вони хочуть. Одні пішли відстоювати свою точку зору. Другі пішли, скажімо так, аби заробити грошей. Бо це нема що приховувати. І тільки одиниці знали чого вони там стоять і чого прагнуть. По-друге, наші діти, котрі там стояли, вони ніколи в голову собі не брали те, що з їхніми українськими дипломами в Європу не приймуть. На престижну роботу їх не візьмуть. Максимум, що їх там чекає таке ж саме, що наших людей в Італії. А тут як не як він спеціалістом вважається. Розумієте? Вони рушили одне, не побудувавши інше. І це привело до краху. І держави і взагалі суспільства.

Петро Буряк, вчитель, математик

Я був за Майдан. Дуже радий був молоді, яка виступила за майбутнє своєї країни. А зараз… Які надії? Що зробилося після революції? Не притягнуто до відповідальності тих, хто винен у вбивствах багатьох людей. Це основне. Приховують. Всі приховують правду.

 А життя зараз… Яке може бути життя під час війни? Ми ще поки що в безпеці, маємо хліб і до хліба. А от на Сході велика біда. Як дивишся, дурно робиться. Залишається тільки надіятися на вирішення цього конфлікту.

Дмитро, студент, учасник чернівецького Євромайдану (відмовився фотографуватися)

Я розчарований. Після революції стало гірше. І мені особисто теж стало гірше жити. Взагалі ситуація в соціумі зараз дуже напружена. Навіть коли просто розмовляєш з людьми не відчуваєш тієї відкритості… Спілкувався учасниками АТО і в мене жахливі враження. Молоді хлопці просто гинуть. Гинуть ні за шо. А в нас тут звичайне життя. Ми ходимо в кафе, ресторани, радіємо. В той час наші брати там воюють. Не правильно це все.

Коли все починалося настрій був бойовий. Вірили, що все зміниться, що ми будемо тими, хто змінить Україну на краще. Так, я брав активну участь у чернівецькому Євромайдані, був у перших рядах, коли скидали Папієва і Михайлішина. Але не фотографуйте. (посміхається хлопець, – прим. А.Ч.) Брав участь в різних мітингах, але в багатьох з них взагалі змісту не було. Але на той час ми думали, що це краще буде. Але рік показав, що змін нема. Ті самі люди при владі, в принципі.

–          А коли ви скидали Михайлішина, Папієва, мали ж надію на гідне життя?

–          Надії були… Дуже великі надії.

–          А що завадило тим надіям втілитися в життя?

–          Та нічого не завадило. Ми скинули їх. Але ті самі люди залишилися. Просто помінялися. Не знаю. Вони всі однієї масті. Я навіть не знаю, що робити, щоб змінити це. Потрібно всю владу змінити, хоча це неможливо. Чесно, навіть не знаю… Їхати з України, як варіант, але патріотизм, всі діла. Хоча про патріотизм згадують тільки тоді, коли їм треба. Ніхто не говорив про патріотизм 2-3 роки назад. А зараз всюди.

Однак, я вірю, що Україна буде як така. Вірю, бо українець…

 Від редакції: так виходить, що досить багато негативних відгуків. Справді, так вийшло. Чи випадково7 Навряд чи. Ми ще пошукаємо й позитивні відгуки, хоча б для того, щоб почути ті аргументи