Поетичний тріумф демократії, чи сувора проза політичних домовленостей?

автор: Захар Подкидишев

Чим ближче було до виборів, тим очевидніше ставало, що у Чернівецькій області найменше боротьби очікується у 201 одномандатному окрузі. Як у старі добрі компартійні, і не тільки, часи практично безальтернативним кандидатом був Микола Федорук, у якого, здається, досі золота фішка у чернівецькому казино. Куди б не балотувався.

Дещо несподіваний високий результат, який продемонструвала на виборах Наталія Якимчук став всього лише приємним сюрпризом. Хоча висновки, вочевидь, будуть зроблені. Будь Якимчук трохи активнішою, можливо б ми нарешті здивувалися.

В інших трьох округах було, як мінімум, по два потужних кандидати, що давало підстави вважати, що боротьба за мандати на цих округах буде не на життя, а на смерть. Це з одного боку. А з іншого – під час виборчої кампанії не покидало відчуття, що найбільші гравці («Блок Петра Порошенка» та «Народний фронт») домовляться про розподіл сфер впливу у Чернівецькій області.

Зрештою, приблизно так воно і сталося. Принаймні, видимість боротьби на округах існувала, а партії переможці мали б бути задоволені результатами мажоритарних виборів у краї. Досить швидко стало зрозуміло, що у бессарабському 204-у окрузі міністр інфраструктури Максим Бурбак («Народний фронт»), хоч і з незначним відривом, переміг Володимира Куліша («Блок Петра Порошенка»).

Переміг тому, що більше цього прагнув. Адже, коли в офісі підконтрольній твоєму міністерству «Укрзалізниці» знаходять мільйонні суми готівкою, то мандат і депутатська недоторканість – це вагомий аргумент, аби таки стати депутатом.Та й Куліш у цій ситуації не чинив сильного супротиву і не почувається ображеним. Бо після відставки Ванзуряка саме він є головним претендентом на посаду губернатора Буковини.

Якщо його такий розклад влаштовує, значить він знає, що він робить.
Зрештою, більше двох років життя цій Верховній раді ніхто не дає. А висока посада у виконавчій владі на рівні області є чудовим стартовим майданчиком для стрибку до парламенту.

Що і довів кандидат в депутати від БПП по 202 округу перший заступник губернатора Іван Рибак(на фото). У яких партизанських схронах цей діяч вів «непримиренну» боротьбу з режимом Януковича, історія скромно замовчує. Але його вміння опинитися у потрібний момент опинитися у потрібному місці гідне поваги. Він вчасно став правою рукою Ванзуряка. І вдало конвертував цей ресурс у депутатський мандат.

Щоправда, одразу ж після завершення голосування, представники товариства «Знання» повідомили що їхнім екзит-полом на окрузі перемін «фронтовик» Олександр Фищук. Та ні для кого не секрет, що ця структура є кишеньковими соціологами команди Яценюка. А такі дані радше скидалися на тактичний маневр для того, що збеегти обличчя. Та й взагалі на всяк випадок. Фищук же з поразкою змирився, хоч і відстав менше ніж на два відсотки ( не стільки він, скільки його партія у рамках логіки поділу округів).

Справжній же трилер розгорнувся на 203 окрузі. «Фронтовики» тут висунули заздалегідь непрохідного Віорела Ястремського. І знову ж таки за згаданою логікою перемагати тут мав висуванець від Порошенка Георгій Тиміш. Та всі карти ідилічної партії плутав, знаний на окрузі, само висуванець Іван Семенюк. Тож, з перших годин підрахунку голосів почалися качелі. Спершу лідирував Тиміш, потім Семенюк(на фото) випередив його на десять відсотків. При чому вже тоді, коли було оброблено майже 50% протоколів. Здавалося би, таке відставання скоротити неможливо. Але на кожного Семенюка знайдеться свій Гарі Гудіні(був такий видатний фокусник, хто не знає), і Тиміш не тільки наздогнав Семенюка, але й, у підсумку, обійшов його на півтора відсотки. Нема нічого неможливого???)))
Семенюк звернувся до суду з вимогою перерахунку голосів, але шансів на позитивний результат у нього досить мало. Бо навіщо порушувати так важко здобуту ідилію, коли і вовки ситі і вівці цілі…