Європа закінчилися біля першого смітника(куди далі піде епідемія люстрації)

Нова революційна забава під умовною назвою «люстраційний смітник» докотилася і до «толерантних» Чернівців. Вчора її жертвою став головний лікар військового госпіталю Манолій Мигайчук.

Напередодні, у не менш «толерантній» Одесі «народній» люстрації спробували піддати народного депутата Нестора Шуфрича. Щоправда,  депутат Шуфрич виявився міцним горішком і за своє небажання опинитися по-сусідству з гнилими помідорами та картопляним лушпинням, у прямому і переносному сенсі, заплатив власної кров’ю.

Іншим жертвам «правосєків», «самооборонівців» та інших псевдореволюційних формувань пощастило менше.

Звісно, що у часи коли хліб вартує п’ять гривень, людям, які зубожіють не по днях, а по годинах, тільки й залишається, що «насолоджуватися» ось такими сумнівними видовищами.

До того ж, далеко не кожен депутат, чи чиновник зможе дати відпір знахабнілим молодикам. Шуфрич це зробив. За що й опинився на лікарняному ліжку. Але гідність свою зберіг. На відміну від тих людей, які неандертальськими методами продовжують насаджувати у суспільстві ідеї, так званої, революції гідності.

Схоже, за революційною логікою кинути людину до смітника набагато легше, ніж прибрати (відремонтувати) вулицю, перевести бабцю через дорогу, створити (а не завалити) підприємство, і таке інше.

Світова історія свідчить, що будь-яка революція з часом вироджується. Схоже, українська лютнева виродилася за лічені місяці.

 Сотні жертв, зміна влади, угода з Європою, з якої все почалося, підписана і ратифікована. Але чи стала після цього Україна бодай на крок ближче до цивілізованої Європи?Покладемо руку на серце і щиро зізнаємося, що ні. Те, що навколо, мало її нагадує.

  Європа починається не з Брюсселя.Вона у першу чергу починається з поваги до прав і свобод інших людей. Поваги до закону. Вона починається із себе. Наша  Європа закінчилися біля першого смітника

Бо, якби подібні смітникові інциденти трапилися би десь у центрі Парижа, чи Берліна то їх виконавці обов’язково понесли кримінальну відповідальність. Але у нинішній Україні такі дії безкарні, бо діють закони «революційної доцільності».

І зрозуміло, що це вигідно нинішній владі. Знецінені зарплати та пенсії, інфляція сягнула катастрофічних розмірів, продукти та ліки подорожчали майже у два рази, відключення електроенергії, перспектива холодної зими. У такій ситуації полювання на відьом-попередників єдиний шанс зацікавити, щоб хоч якось втриматися на хиткому владному стільці.

У демократичній Європі, до якої ми прагнемо, єдиною перевіркою на профпридатність політиків є вибори і законодавство. І якщо той таки Шуфрич, чи хтось інший не потрапить до наступного складу парламенту, то це і буде найкращим віддзеркаленням думки українського народу. Чому б не довіритися йому?

Не є таємницею, що  нинішня влада сама панічно боїться опинитися на політичному смітнику історії, тому й грає на випередження руками зазомбованих ними людей. При цьому, не розуміючи, що вони ж вже завтра можуть повернути свої багнети проти них.

Зрештою, як і ті, хто сьогодні влаштовує шоу, не розуміють, що втомлений їхнім примітивними видовищами  зубожілий народ, який все ж як-ніяк ступив у 21 століття, скоро все зрозуміє, і  почне кидати у смітники їх.

Щоправда тоді, похнюплені і принижені вони почнуть репетувати, що це не по-європейські. Чому ж вони не помічають цього зараз?

Автор: Сергій ДАШКОВИЧ