Олена Калмикова. По кому дзвонить “Фейсбук”(ексклюзивне інтерв’ю “Чернівці таймс”

Спілкувалася: Альона Чорна

Відомості у масах депутата Чернівецької міської ради від партії “Свобода” – Олені Калмиковій, можуть позаздрити тихі депутатські спритники з міськради. Попри те, що вона не вважає себе популісткою. Важко уявити,  припустимо, депутата Ніконова(улюбленця пана Каспрука), який би розфарбовував, перейменував і так далі. Про депутата, в чомусь навіть митця,  Олену Калмикову кричить Фейсбук і не тільки.  Поговоримо з нею:

1_Чим зараз займається «Свобода» у Чернівцях? Які конкретні завдання і досягнуті цілі?

Дуже широке питання. Чим займається «Свобода» в Чернівцях? Тим чим ми займалися від самого початку і задля чого вона була створена. Знову ж таки, з одного боку дуже широке формулювання – це захист громадянських прав українців. Мається на увазі – не за національною ознакою, а взагалі громадян України. Розбудова демократичного суспільства, вкорінення дотримання законності, люстрація, яка так і не відбулася. Тобто абсолютно конкретні позиції. Якщо ще вужче, то кожний депутат, ви знаєте у нас є: 3 депутати міської ради, 4 депутати обласної ради, депутати районних в місті рад. Є активісти. Кожен на своєму місці робить оту просту щоденну роботу. У мене робота з депутатськими зверненнями.

От саме основне зараз це війна, яка так до тепер і не оголошена. Неоголошена вона зрозуміло чому, тому що зверхники, на жаль, бояться власного народу. Бояться дати йому зброю в руки і бояться, що та зброя буде проти них повернута. От боячись того, вони на те й наражаються. Тому що, якби було введено військовий стан, як того вимагає ситуація, ми би вже давно забули і закрили би питання з Росією. З окупаційною її частиною. Оскільки до мене звертаються як до депутата матері, жінки тих хлопців, які знаходяться вже довший час у так званій зоні АТО (а направду у зоні справжніх бойових дій), то для мене кричуще і болюче питання, яке зав’язає у вирішенні через абсолютну бездіяльність судів військової прокуратури. Тобто достатнього нагляду, контролю за цим питанням. Про що йдеться. До мене, буквально у п’ятницю, звернулася жінка син якої був мобілізований 4 квітня. На початку травня він був уже на війні з хронічним гепатитом С. Як ви собі це уявляєте? По-перше, людина хвора. Мало того, що він там сам гробить своє здоров’я, так ще й являється носієм вірусу. В мене питання: яким чином такі люди опиняються на війні? Крім того, я знаю, що людям дотепер приходять не повістки, а запрошення. У законі про мобілізацію написано – повістка. Ніяких запрошень. Це подвійна гра. У вас є підстава не прийти. Вас запросили. А ви не захотіли прийти. Повістка – ви зобов’язані. То зовсім інший формат спілкування. Безліч питань. Не хочу до сесії відкривати інформацію. Але я ряд питання поставлю перед воєнкомом. Тому що у нас, на жаль, у цій сфері твориться багато негативно незрозумілих речей.

– Можливо дещо конкретніше про роботу «Свободи» у Чернівцях…

Якщо говорити ще про себе, останнє моє досягнення – це відновлення історичної назви площі Марії. Якщо ви не знаєте історію, я вам теж її розкажу. Чому вона була Турецької криниці. У 2008 році, коли місто готувалося до ювілею, підійшов хтось від турків до Федорука, я так розумію, і запропонував зробити за власний кошт реставрацію тієї криниці. Натомість гарантовано назвати площу якимось способом Турецькою. Чому я підтримала ініціативу громад і тих людей, які до мене зверталися по відновленню історичної назви? Тому що мене обурило, що громаду фактично проігнорували повністю. В якому сенсі? Громаду не поінформували правдиво про попередню назву. Вибір був між площею Турецької криниці і між площею Турецькою. Тобто без варіантів – турецьке. Я нічого не маю проти турків. Але я проти брехні і проти порушення Закону. В законі чітко сказано: всі сквери, парки, площі належать громаді міста. Громаду повинні були правдиво поінформувати. Як я кажу: заощадили на Діві Марії. Знаєте, як той дефіцит духовності призводить до того, що ми зараз маємо. Три роки я не могла розібратися чому мені весь час якісь незрозумілі аргументи виставляють. То це не на часі. Знаєте, Діва Марія не на часі в Україні. Скажіть мені, чи можливий такий час взагалі, коли вищі духовні сили є не на часі? Та вони завжди потрібні. Це перше, що потрібно. А після того вже йде матеріальне. То мені казали, що це дуже дорого буде. Насправді там десяток будинків і «Свобода» взялася за свій рахунок зробити ті таблички. То що місцеві будуть проти. З місцевих ніхто не був проти. Ну а в результаті, от коли мені цю інформацію видали, що це було питання, яке мало конкретну ціну. От і все. Я дуже рада, що получилося і правда  чесно не думала, що такої важкої роботи це мені буде коштувати і не тільки мені. Але слава Богу, потроху вдається.

Ще з конкретних справ – другий корпус музичної школи, який залежав від школи №4 і від садочка. Там був взаємозалежний цикл. В результаті, у другий корпус музичної школи №1 поступала дуже холодна вода. Роками там діти мерзли разом з вчителями. І хворіли безкінечно саме через те, що дуже холодно взимку. Потрібне автономне опалення. До мене звернулися з цим питанням і поки що ніхто не заперечував. Тепер має бути виділено близько 47 тис. грн. на встановлення автономного опалення.

– Як змінилася ваша психологія після того, як ви стали депутатом? Що найбільше вразило у політичній кухні?

Психологія – це штука, яка дається від народження і якщо вона сформована, вона не змінюється. Єдине, що нервова система з часом розхитується. Якщо обставини цьому сприяють. Вразило багато чого. Не можна звикнути до блюзнірства і зради. Найбільше вразила зрада наших військових під Іловайськом. Це була відкритим текстом здача. Причому і Порошенком і штабом, так званим, АТО. Де тупо скористалися ситуацією. І 10 днів люди чекали. Найкращі сили України. Найкращі вояки, захисники чекали підмоги. Їх тримали в стані очікування, брехали їм, що надають допомогу, що хтось там до них іде. І їх просто там знищили. Влада знову чинить злочин проти народу, називаючи речі своїми іменами. Тому що, якби чітко сказали людям: ні ми вам не допоможемо, вони би розсмокталися і принаймні зберегли би сили і своє життя. Мабуть знову помилилися з президентом. Таке в мене враження. Тому що він зараз відповідає за це все.

– А в політичній кухні Чернівців що вразило?

Те, що День прапора і на День Незалежності жоден чиновник ні міської ні обласної ради не вийшов і не сказав жодного слова. Це мене вбило. Такого не було ніколи! Ні за Кучми, ні за Януковича. Це була мовчазна така мертва зона. Тим більше в такий момент, який зараз, що люди за той прапор в Донецьку гинули, не вийти на Буковині і не сказати слова за державний прапор, за День Незалежності. Знаєте, в мене таке враження, що вони готові нас здавати. На жаль.

– Чому ви вирішили пофарбувати левів біля ОДА?

Я левів, уточнюю, не фарбувала. Леви залишилися білі, гіпсові. Такі, як вони були. Мене більше здивувало, що у когось піднялася рука стерти прапор України. З тих картушів, де мають бути державні символи.

– Уточнимо, чому ви вирішили пофарбувати картуші?

Так, уточнимо. Хоча, якби пофарбувалися леви, нічого їм би не було. Леви, знаєте, не живі. Вони би не здохли від того. Крім того вони не є автентичні. За Австро-Угорщини були прекрасні мармурові леви, які тримали картуші із символами державності Австро-Угорської. На той момент. Їх в совіцький час за такою згодою на місцевому рівні партократів між собою, подарували комусь. І вони зараз знаходяться десь в місті – на той час це був Ленінград. Тобто їх подарували. Але поставили гіпсові копії. Ви зрозумійте одне: все має свою символіку, Лев то є символ держави. В лапах він тримає картуші, в яких мають бути символи держави. Якщо немає там нічого, там пустка, біле поле, то держави немає. Ото мене і чіпляло. Прапор державний був дуже на місці. Бо він заповнював ту пустку. Бо не дарма сказано, що святе місце пустим не буває. Якщо воно не зайняте святістю, його займає непотріб. От міська рада: тут є прапор, є герб Чернівців, є багато символіки. А обласна рада, там взагалі мертва зона. Там нічого державного немає. Взагалі ніякої символіки. Ми там наліпили ще всередині клейку стрічку – синьо-жовтий прапор. Щодо картуш, то начальник охорони телефонував чи то Курку, чи Рибаку. Дали добро. Але потім сказали: добре, але треба щоб рамочка була. Я погоджуюся з цим. Попросила, мені купили дуже дорогу фарбу (маленька баночка 100 грн. коштує). Я зробила бронзою ту рамочку. Там ще таке класне є листя лавру. Це теж символ перемоги. Щоб там була якась «уголовщина», абсолютно я не бачу цього. Коли дівчата – біженці з Донецьку дізналися цю історію сказали, що державна символіка зараз в Україні може заважати тільки зрадникам. Так мені сказали люди і я в принципі з ними погоджуюся.

– Ви не образилися, що вашу працю стерли?

Знаєте, просто стало зрозуміло who is who. Ті хто стерли, образили самі себе. Я є громадянка України. Для мене прапор – то святе. Якщо в людини піднімається рука на прапор, вона є ніхто. Ні громадянин, ні… Вона просто раб, який за наказом щось робить.

Ця ситуація звісно є неприємною, але я навчилася мислити вищими категоріями. Це минуще все. А от позиція людини є важлива. Тим більше, що я знову ж таки кажу, там був дуже важливий момент. Начальник охорони зв’язався з Курком. Курко сказав, що треба рамочки. Я так розумію, що там в обласній раді теж не все добре. Що йде якась боротьба. Чи вони хотіли підставити, чи хотіли посміятися, я не знаю. Я не сьогоднішня й гірших знала знущань. Так що це тільки загартовує. Але ситуація показала, що там не все в порядку, в тій обласній раді. Як про мене.

– Питання щодо назв вулиць. Чому саме Червоноармійську вулицю перейменували на вулицю Героїв Майдану?

Тому що, якраз по цій вулиці несли нашого першого загиблого О. Щербанюка. І люди тоді кричали всі і це була воля громади. Це не була моя особиста воля, чи ще когось. Це була воля громади назвати вулицю Героїв Майдану. І я вважаю, що це абсолютно законно. Тим більше Червона армія на цю землю принесла кров, смерть, страх і репресії.

– Підприємці кажуть, що перейменування базується на розрахунку. Бо треба оформляти нову реєстрацію. Відповідно заплатити гроші.

Знаєте, підприємці кажуть. Давайте підприємці трішки піднімуться до державницького мислення. Я думаю, що вони не збідніють від того, що оформлять ті документи. Але тим сплатять свій борг моральний перед тими хто загинув. За те, щоб вони могли зараз торгувати. Розумієте? Не все баблом вирішується і не все вираховується балом. Є вищі речі.

– Вибачте, це не я придумала. До того ж не являюся підприємцем. Це реальні відгуки людей, які оформляли перереєстрацію.

Це разова акція. Це раз ти сплатив і тему забув. Друге, за переоформлення документів треба платити. А скільки заплатила мама за поховання сина? І чи це можна чимось виміряти? Ця обмеженість мене м’яко кажучи обурює.

– Вам ніколи не було соромно за дії партії. Якось ви сказали у «Діалогах», що люди у «Свободі» не балакають пустого. Це дійсно так?

Я сказала інше: що «Свободу» поважають за те і власне чому я вступила до партії, що в «Свободі» немає популізму. В основному векторі. В ідеологічних засадах і в чині керівництва. І воно так і є. Соромно не було ніколи. Ні за що. Однозначно. Були моменти, коли я могла там подумати: от може не чіпати там ти російськомовних… Отже життя показало, що є і російськомовні українські націоналісти.

– Питання від редактора. Такі особи, як Фаріон, Мірошниченко фактично в багатьох моментах дають поживу російським каналам, які показують певні дії і кажуть, дивіться, а ми вам про що казали. І фактично, сприяють громадянському розколу. Яка ваша думка щодо цього?

Дуже проста і як двері однозначна. Коли румуни вирішували своє внутрішнє питання, вони не оглядалися ні на кого. Росії не потрібно великих підстав. Вона з мухи зробить слона. Оглядатися на москалів це не поважати себе. Це наше внутрішнє питання. Коли Україну просто знищують, то треба рубати кримінал. Злочинця треба саджати. Закони виконувати. Чим вам не подобається Фаріон, Мірошниченко? Вони радикальні? Так. Якщо у вас гнійний апендицит, ви будете дивитися як ви виглядаєте на операційному столі? Чи ви подобаєтеся тому лікарю? І чи буде лікар дивитися, як ви виглядаєте в цей час? Це дрібниці. Він буде думати, як врятувати вам життя. От власне «Свобода» тим займається: як врятувати життя Україні і як зберегти її як державу.(від-ред – на жаль, недозрозуміли питання,  насправді йшлося не про те, як реагують росіяни, а те, що певні дії, на мою думку, виразно сприяють громадянському конфлікту в самій Україні)

– Після площі Турецької криниці, можемо сподіватися, що відновлять інші історичні назви: Кримінальна площа (чи площа Австрії), Площа Ринок, Мельпляц?

Це дуже серйозна справа. Якраз площа Марія – одна з тих площ, яка християнську традицію підтримує і продовжує. А оскільки Австрії тут уже нема, немає імперії, то сенс то відновлювати? Життя рухається вперед. Україна зробила колосальний внесок у світову культуру і світову історію. І я вважаю нам треба любити і поважати себе. Почати нарешті. А топоніміка тому є якраз підтримка. Коли дитина виростає на вулиці Коцюбинського, то вона знає хто такий, вона шанує себе, бо вона є так само – українець. А коли вона росте на вул. Ватутіна, який прийшов окупантом на цю землю, то дитина вважає, що це нормально. Що прийшов окупант вбивав, а я буду жити далі.

– Яке ваше ставлення до прийнятого закону про люстрацію?

Ви знаєте, ніяке і я вам скажу чому. Тому що досвід мій в Україні довів, що закон може бути прекрасний, але він так само прекрасно не працює. Хочу бачити, як він запрацює.

Я думаю тут дуже важливо, щоб люди не спали. Продовжувати далі, творити демократичний простір. Тому що там, де є контроль кожного з нас, там гарантія, що не відбудеться злочину.

– Які ваші найближчі плани?

Планую поставити руба ряд питань на сесії. Сесія буде досить серйозна і важка. Мене вже попередили, що там знову будуть крики, істерики. Це важко все. Я вам скажу: легше десь поле зорати, чим цілий день пробути в тому дур домі. От до того я себе морально готую.