Ні до чого хорошого ця війна не доведе – військовослужбовець (репортаж із повернення бійців АТО)

Фоторепортаж: Альони Чорної

17 вересня близько 21-ї години, після кількох місяців перебування у АТО, до Чернівців повернулися 24 військовослужбовці 80 аеромобільної бригади. На Сході чоловіки пробули більше 4-х місяців. З яких – 5 тижнів тримали оборону в Луганському аеропорту. Як тільки автобус під’їхав до військової частини, буковинці вигукують імена тих, за кого молилися й кого чекали весь цей час.

– Міша!!!, – чути радісний голос.

– Тут я, тут. Все добре…, – відповідає  юний військовослужбовець і притискає до грудей рідню.

Захисники дякують за теплу зустріч і хочуть якнайшвидше до рідних домівок. На запитання відповідають неохоче і дуже лаконічно.

Аби першими зустріти 23-річного Михайла Бойчука, з його рідного села Розтоки приїхали близько двадцяти друзів та рідних. Хлопець ділиться, що почуття від поверненя  не передати словами: “Важкість дороги в такій ситуації взагалі не відчувається. Головне, що це дорога була додому. І я сподіваюся, що перемога буде наша.”

Командир роти, старший лейтенант Дмитро Соколов розповів, що згадувати про те, що довелося пережити не просто. Особливо, коли думаєш, що не всі побратими, з якими йшли у бій, повернулися живими.

– Не треба мене фотографувати, – каже один із військовослужбовців, який представився – Сєрий. Від інтерв’ю і будь-яких розповідей відмовляється: “Ми приїхали на 10 днів. Не думаю, що за цей час, хтось із наших погодиться на зустріч з пресою. Питаєте, як доїхали? – В тесноте, да не в обиде”. Переконавшись, що я не веду запис, скупо каже: “Я знав відразу куди їду. Психологічно налаштувався, що це війна. Це обов’язок – захищати Україну. Ну я контрактник. Сказали, що треба їхати. І навіть думок про те, що можна вчинити інакше, у мене не було”.

– Коли було найважче?

Звісно в аеропорту. Моментами було дуже «весело».  Адреналін аж зашкалював. Звісно у кожного по-різному. Але страху фактично не відчуваєш. Адреналін перекреслював страх…

– Яке було співвідношення сил?

 Сили були нерівні,взагалі. І не те, що там говорили, ніби це сепаратисти. Ні,  це російська професійна армія.

– Чи забезпечені ви були всім необхідним?

Так. Нормально ми жили. У нас було все необхідне. І зі сторони  держави і волонтерів.

– Ви приїхали додому, в мирне життя. Які почуття після тих страшних місяців?

Ой, незвичні відчуття, коли бачиш мирне життя. Це інший світ.

– Яке ваше ставлення до тих, хто знаходив різні шляхи, щоб не їхати в зону АТО?

Ті, хто «відмазався» від служби, багато чого втратили в своєму житті. Звісно не поїхав в АТО – їхня справа. Але присягу треба виконувати.

 На запитання: чи наближається війна вже до завершення?, Сєрий каже: “Не знаю, будемо бачити. Але ні до чого хорошого ця війна не доведе.”