Гуртожитки – це тюрми. Гуртожиток – мій дім( у Чернівцях і нині, як за Сталіна)

Це дивно, але кращі надбання радянської влади, на кшталт доволі продуманого соціального захисту, безкоштовного надання квартир тощо, канули майже одразу, а гірші її прояви живуть і квітнуть досі, і усіляко підтримуються. Галинка Маслак, студентка ЧНУ, розповіла у своєму блозі на “Вкурсі” про випадок, який з нею стався у її рідному гуртожитку. Те ж саме могло статися і в часи Сталіна. Текст:

Блоґ: Галинка Маслак(на фото поруч)
Моя улюблена рубрика. Скарги на умови в гуртожитку. Я вже дійсно вірила, що ми закрили цей етап мого життя. Але ні. Щоразу те ж саме.

Гуртожиток – мій дім. Це місце, де я прописана. Місце, де я живу четвертий рік. Місце, за яке я плачу четвертий рік. У жодному приміщенні за цей час я не проводжу стільки часу, як тут. І ось так сюрприз: мене не пускають додому.

Шановні організатори фестивалю «Meridian Czernowitz», дуже прошу вас не проводити жодних заходів вночі, адже «порядочные люди ночью спят». Якщо чесно, мене вже дістало обирати щоразу між тим, що мені цікаво, і суворими порядками концтабору. Чому я не можу прийти додому тоді, коли мені потрібно? Чому я маю щоразу слухати ці крики і образи? Абсолютно чужа мені людина живе в моєму домі і дозволяє собі мене ображати. Хіба я не повинна викликати міліцію, якщо стороння людина не пускає мене додому? Та скільки ж можна? Що це за погрози про виселення і натяки, що місця для мене може не знайтися? Я живу за 847 км від Чернівців, напівсирота, добре вчуся і не маю жодних доган у гуртожитку, отже, маю більше прав жити тут, ніж половина інших мешканців. Відколи це любов до поезії (природи, неба, нічних прогулянок і т.д.) є підставою для виселення? Чому це я маю боятися, що залишуся на вулиці без жодної на те причини? А вахтер не боїться втратити роботу? У країні криза, між іншим. Я теж хочу спати вночі і отримувати за це гроші. На її місці я б задумалася про конкуренцію.

Чому повні коридори диму в гуртожитку — це нормально? Чому гучна музика ВСЮ ніч під вікнами гуртожитку — це нормально? Чому вкрадені в усіх кімнатах двері в ніч на Андрія — це нормально, а прийти вночі додому — смертельний гріх?

Чому хтось може мене ображати і говорити зі мною в такому тоні? Чому я винна в тому, що хтось із вахтерів загубив мій пропуск? Мало того, що я додому не можу прийти, так ще й повинна виконувати чиюсь роботу? Може, влаштуватися вахтером на півставки?

Навіть у суді підозрювані у вбивстві не вважаються винними до оголошення вироку, а я вже автоматично непорядна дівчина без суду і слідства.

Сподіваюся, цю публікацію прочитають «сильные мира сего» і владнають цю проблему. До речі, цікаво, за якими критеріями приймають на роботу вахтерів і де взагалі знаходять цих церберів?

Дістало. Відтепер обіцяю писати скарги на вахтерів щоразу, коли почую хоч найменший шорох після опівночі. Хай нарешті виконують свою роботу, викликають міліцію, виселяють тих студентів, які вмикають музику серед ночі на повну гучність і т.д. Правила ж одні для всіх. І не дай Боже мені і цього разу цілодобово телефонуватимуть з університету, що я своїми публікаціями «позорю ЧНУ», інакше я детально згадаю всі ті образи, які чула через попередню історію.

Додаток. Святослав Вишинський  у своєму коментарі до цього блогу  зауважив, що міністр освіти Дмитро Табачник у 2011 році гарантував студентам вільний доступ до гуртожитків, однак, очевидно, керівництво гуртожитків ЧНУ, яке досі не пояснило вахтерам, що вони не маленькі фюрери,  куди ретроградніше і ближче до радянського тоталітаризму, аніж Дмитро Табачник