Олександр Бойченко: треба нам терористів-смертників у Києві, Львові, Чернівцях?

Досить часто буває, коли суспільство на “піднесенні”, найбільш тверезі, прагматичні, обґрунтовані думки, ідеї залишаються абсолютно  без уваги, незатребуваними. І навіть дратують. Бо в них немає заяложених  стереотипів, а тільки тверезий прорахунок. Дуже можливо, що до таких незатребуваних ідей можна прирахувати те, що говорить(дуже тактовно) Олександр Бойченко. І підтримувати на державному рівні треба було б не ура-патріотизм, а навпаки – патріотизм.  Невеличка цитата з недавнього інтерв’ю газеты “Чернівці” Наталья Фіщук::

“За всі 23 роки, відколи Україна здобула незалежність, а точніше – відколи ця незалежність просто звалилася нам на голову, жоден президент чи уряд не поставив собі і нам фундаментального питання: що конкретно ми будуємо? У спрощеному вигляді перед нами відкривалися дві можливості: будувати національну державу на землях, заселених переважно «свідомими українцями», або ж будувати наднаціональне утворення – чи то за австро-угорським, чи за американським, чи за швейцарським зразком. Обидва варіанти мають свої переваги і свої недоліки. Перевага наднаціональної держави полягала б у тому, що ми зберегли б усі території. Але в такому разі мусили б відмовитися від ідеї одномовності, унітарності, єдиної помісної церкви і вступу до НАТО та ЄС. Бо фактично Україна станом на 1991 рік (і, звісно, сьогодні теж) не була одномовною, унітарною і так далі. Мені більше подобався перший варіант, тобто національна держава. Чому? Бо впродовж 20 століття всі наднаціональні утворення в нашій частині світу – від Австро-Угорщини до СРСР і Югославії – зазнали краху. Навіть Чехословаччина розпалася, хоча між чехами й словаками не було жодних принципових розбіжностей. І одні, і другі хотіли інтегруватися в європейські структури. Але вони це захотіли зробити як чехи і словаки, а не як чехословаки. Або візьміть приклад Польщі. Сьогодні це динамічна європейська країна, я там часто буваю і рік за роком спостерігаю позитивні зміни. А якби у складі Польщі залишилися наша Галичина й Волинь? Та українці з поляками дотепер би бігали одні за одними з сокирами. А так поляки мають мононаціональну державу, яка більш-менш консолідовано рухається у вибраному напрямку. Так, якби ми вибрали національний варіант, то мусили б заздалегідь і добровільно змиритися з утратою переважно російського Криму і щонайменше промислової частини Донбасу, заселеної взагалі невідомо чим. А можливо, й ще якихось територій. Зате безконфліктно вступили б до НАТО і Євросоюзу, провели необхідні реформи і з усмішкою поглядали б сьогодні на озвірілу путінську Росію, бо між нами і нею існувала би прокладка у вигляді «дикого поля». Але повторюю, що на практиці ми не вибрали жодного з цих варіантів. Маючи неоднорідну країну, ми поводилися так, наче вона однорідна. І сьогодні за це розплачуємося.

– А може новий Президент все-таки щось придумає…

– Не знаю, що тепер можна придумати. Тепер на Донбасі є велика кількість найманців з Росії. Зрозуміло, що їх звідти треба вибити. Хоче наше керівництво чи не хоче, а воно мусить проводити так зване АТО. З іншого боку, тих найманців підтримує велика (і не треба собі брехати, буцім вона мала) частина тамтешнього населення. А воювати проти населення – це завжди безнадійна справа. Можна виграти одну, дві чи десять битв, але там, де є велика кількість населення, яке вважає вас окупантами, конфлікт тлітиме десятиліттями. Згадайте хоча б арабо-ізраїльське протистояння. Треба нам терористів-смертників у Києві, Львові, Чернівцях?”