11 липня в історії

Всесвітній день народонаселення. Відзначається з ініціативи Програми розвитку ООН (1989) з метою привернення уваги світового співтовариства до проблем демографічного розвитку. За оцінками ООН, у 2050 році чисельність населення Землі складатиме від 7,9 до 10,9 млрд. людей.

Національне свято Монголії – День народної революції (1921).

Події дня:

195 років тому (1819) у Чугуєві розпочався антикріпосницький виступ військових поселенців.

115 років тому (1899) цього дня в бюро нотаріуса Ернесто Торретти в центрі Турина була зареєстрована фірма під назвою «Італійська автомобільна фабрика Турина» (Fabbrica Italiana Automobilli Torino, скорочено FIAT). Нині – італійський автомобільний концерн «FIAT».

95 років тому (1919) Політбюро ЦК КП(б)У ухвалило рішення про створення Зафронтбюро для керівництва підпільно-партизанською боротьбою в тилу військ Денікіна.

85 років тому (1929) була ухвалена постанова РНК СРСР «Об использовании труда уголовно-заключенных». Російський письменник Варлам Шаламов, багаторічний в’язень сталінських таборів в одному з листів до О. Солженіцина пише: «Лагерь может воспитать только отвращение к труду. Так и происходит в действительности. Никогда и нигде лагерь труду не учил. В лагерях нет ничего хуже, оскорбительнее смертельно-тяжелой физической подневольной работы. Нет ничего циничнее надписи, которая висит на фронтонах всех лагерных зон: «Труд есть дело чести, дело славы, дело доблести и геройства». В своих «Колымских рассказах» я старался указать на важные закономерности человеческого поведения, которые неизбежно возникают в результате тяжелой работы на морозе, побоев, голода и холода…» Прикметно, що напис «Праця звільняє» («Arbeit macht frei», досл. «Праця робить вільним») – тотожний за своєю цинічною суттю радянським гаслам – висів над входом у нацистський табір смерті Аушвіц.

80 років тому (1934) ВУЦВК ухвалив постанову про створення Народного комісаріату внутрішніх справ УСРР з включенням до його складу ГПУ УСРР. Наркомом внутрішніх справ республіки було призначено В. Балицького, його заступником – З. Кацнельсона (обидва розстріляні у 1937 році).

Ювілеї дня:

155 років від дня народження Євгена Августовича Риба (1859-1924), українського композитора і диригента, професора Київської консерваторії. Після закінчення Петербурзької консерваторії (навчався у М. Римського-Корсакова) викладав у Київському музичному товаристві Російського музичного товариства. Серед його учнів були Р. Глієр, К. Стеценко, О. Кошиць. Автор опери «Бранка», симфонічної картини «Ніч на Україні»; камерно-інструментальних ансамблів. Написав декілька підручників з теорії музики.

135 років від дня народження Степана Федоровича Колесникова (1879–1955), українського живописця, майстра пейзажу. Родом з Луганщини. Художню освіту здобував у Петербурзькій академії мистецтв. Після того декілька років жив у Петербурзі, але в 1915 році переїхав в Одесу, експонував власні твори на виставках Товариства південноросійських художників. У 1920 році емігрував. Помер у травні 1955 в Бєлграді. Автор полотен «Весна», «Біля хати», «Воли на оранці», «Корчма», «Вітряки». Молодший брат Степана Колесникова Іван також був відомим художником.

115 років від дня народження Петра Андрійовича Павленка (1899–1951), російського радянського письменника. Чотириразовий лауреат Сталінської премії, один із найулюбленіших письменників Й. Сталіна. Крім кіносценаріїв («Олександр Невський» (разом з С. Ейзенштейном), «Клятва», «Падіння Берліна») писав повісті та грубезні романи: «Пустеля», «На Сході», «Щастя». В останньому романі «Щастя» довів культ Сталіна до найвищої точки, зобразивши його мало не богом і встановив таким чином всесоюзний рекорд з лестощів. У 1937 році Павленко написав «негативний» (м’яко кажучи) секретний відгук про творчість Мандельштама, доданий до листа тодішнього секретаря Спілки письменників СРСР Ставського Єжову з проханням арештувати поета. Починаючи з перших своїх кроків у літературному житті Петро Павленко тісно співпрацював з радянськими органами держбезпеки (про це пише в мемуарах Юрій Нагібін). З 1947 року очолював літературне об’єднання Криму (в Ялті відкрито музей письменника), був головним редактором літературно-художнього альманаху «Крим». Нині твори цього письменника, обласканого владою і за життя проголошеного живим класиком, нічого крім хіба що відчуття ніяковості не викликають. Час виявився найкращим суддею. Читають (й читатимуть) твори розстріляного Бабеля і закатованого Мандельштама, а зовсім не чотириразового сталінського лауреата Петра Андрійовича Павленка.

90 років від дня народження Джузеппе Бонавірі (1924-2009), італійського письменника. Автор романів і оповідань («Камінна ріка», «Ночі на узвишші», «Дрімота») в яких йдеться про життя «маленького» італійця, малу батьківщину та магію оточуючої природи.

80 років від дня народження Джорджіо Армані (1934), італійського модельєра (і мільярдера), засновника власної компанії (1975), яка на сьогодні є одним із законодавців у світі сучасної моди. Кавалер французького ордена Почесного легіону (2008). Народився Армані в не надто заможній родині моряка в містечку П’яченца. Про професію модельєра навіть і не мріяв. Два роки вчився на лікаря, але зрештою кинув навчання. Був помічником фотографа, служив в армії, оформлював вітрини. Близько 10 років стажувався у відомих італійських дизайнерів – Черутті, Унгаро, Дзеньї. Впродовж деякого часу був «вільним художником», виконуючи приватні замовлення. Тоді ж (у Черутті) 31-річний Джорджіо Армані познайомився з молодшим на 10 років Серджо Галеотті, який став його товаришем, партнером, музою і натхненником майже на 20 років, аж до смерті від СНІДу у 1985 році. Саме Галеотті спонукав Джіо серйозно зайнятися модним бізнесом. У 38 років Джорджіо Армані створив власну торговельну марку. На сьогодні він є одним із найбагатших дизайнерів світу, а його статки у декілька разів перевищують статки Берлусконі. «Я завжди був дуже відповідальний. Не знаю, як жити по-іншому. Будь-хто, хто захоплений тим, що він робить, матиме більше шансів на успіх у майбутніх поколінь, аніж ті, хто просто наслідує тенденції. Я не роблю моду, я одягаю людей. Я ніколи не вірив у дизайн заради дизайну. Найголовніше для мене, аби люди насправді могли носити мій одяг. Мені подобається дарувати людям відчуття особливості. Особисто я думаю, що контрафакт – це добре, адже ми створюємо те, що люди хочуть скопіювати. Єдиного джерела натхнення  у мене немає. Справжнє джерело – це мій світогляд, принципи, якими я керувався в житті. Ви повинні мати сумніви. Я завжди вислуховую думку співробітників, а вже потім ухвалюю якесь рішення… Ви знаєте більше, аніж думаєте, і можете більше, ніж знаєте. Коли мій партнер по бізнесу помер у 1985 році, дехто вирішив, що я закрию фірму. Натомість я навчився робити те, що раніше робив він. Не варто недооцінювати власні внутрішні сили». А ось декілька порад від знаменитого модельєра: «Я вважаю, що стиль – це єдина розкіш, котру можна собі дозволити, незважаючи на те, є у тебе гроші, чи немає. Гарний парфум може стати яскравою характеристикою. Це перше, що відчувають люди, коли ви заходите до кімнати, і останнє, що залишається після того, як ви вийдете. Сьогодні саме аксесуари визначають зовнішність людини, тому не економте на гарному взутті, пасках, сумках. Дешева пара взуття – оманлива економія. Основа чоловічого гардеробу – піджак. Він завжди повинен ідеально личити чоловікові. Варто одягнути гарний піджак, а все інше додасться. Гарний і якісний одяг надає вам упевненості в собі і покращує ваші дії. Якось мені подзвонив мій товариш, котрий купив команду регбі – він уболівав за неї в дитинстві. Справи у них йшли кепсько. Він попросив мене одягнути їх, і я погодився. Це був Рассел Кроу, і тепер його австралійська команда з регбі знову здобуває перемоги… Бути елегантним не значить впадати у вічі, це значить – врізатися в пам’ять». У листопаді 2002 року Джорджіо Армані відвідав Київ, де разом із Андрієм Шевченком відкрив власний бутік. Відомий дизайнер здійснив екскурсію по Софії Київській і був вражений побаченим. На запитання, з чим асоціюватиметься для нього столиця України, Армані відповів: «З пронизливим синім кольором який я побачив на фресках Софії Київської…»

75 років від дня народження Бориса Андрійовича Нечерди (1939–1998), українського поета, лауреата Національної премії ім. Т. Шевченка (2000). Жив і працював в Одесі. Автор збірок «Материк», «Лада», «Барельєфи», «Танець під дощем», «Вежа», роману «Смерть кур’єра». «Спекотно. / Плавиться кораблик. / Бугаз куняє і Куяльник. / Ще молода, тому й сердита, / бджола дзижчить у хатці з літер, / заснула. Видиться палац – і ця мовчанкою впилась! / Якщо мовчать, то вже мовчить: / в кіно ні звуку, тільки титри… / Та ось гряде із літа Літо, / як божий глас із приймача! – / і годі взнати, що є степом, / що – морем… / Нині, саме нам, / що: черво-липень? / липо-серпень? / Ах, єсть солодші імена!..» (Борис Нечерда, «Середина літа»)

Роковини смерті:

170 років із дня смерті Євгена Абрамовича Баратинського (1800–1844), видатного російського поета. Поет, який, за словами Бєлінського, «мислив поетичними категоріями». «Гамлет-Баратинський» – таке прізвисько дав йому Пушкін (з яким Баратинського пов’язували багатолітні дружні стосунки) за глибокодумність віршів. «Поет душевного роздвоєння, художник філософських миттєвостей», – характеризував Баратинського Бальмонт. За життя його творчість (особливо її останній етап) не була належним чином оцінена. «Відкриття» Баратинського відбулось на початку ХХ ст. (на нього звернули увагу символісти) й відтоді його слава як видатного поета лише посилюється.

105 років із дня смерті Саймона Ньюкома (1835–1909), американського астронома. Основні праці вченого стосуються небесної механіки, астрометрії, навігаційної астрономії. Вчений був талановитим популяризатором науки, написав відомі книги «Астрономія в загальнозрозумілому викладі» та «Астрономія для всіх».

40 років із дня смерті Пера Фабіана Лаґерквіста (1891–1974), шведського романіста, поета і драматурга, лауреата Нобелівської премії з літератури (1951) «за художню енергію і справжню незалежність мислення, з якими він намагався віднайти у власній творчості відповіді на одвічні питання, що стоять перед людиною». Найвизначнішими є його твори, написані за біблійними сюжетами – драми «Філософський камінь» і «Дайте нам жити», повісті «Варавва» і «Сивіла», трилогія «Паломник», а також повість-притча «Маріамна». Андре Жід з приводу повісті «Варавва» зауважив: «Мистецтво Лагерквіста саме у тому й полягає, що він без щонайменшого коливання зумів утриматися на мотузці, туго натягнутій у пітьмі між світом дійсності та світом віри».

25 років із дня смерті лорда Лоуренса Олів’є (1907-1989), англійського актора, режисера і продюсера, одного з найвизначніших акторів ХХ століття. В 1963–1973 рр. – керівник англійського Національного театру в Лондоні. Один з кращих виконавців шекспірівських ролей в театрі та кіно. Знімався у фільмах: «Леді Гамільтон», «Спартак», «Генріх V», «Гамлет», «Битва титанів». У 1979 році став першим в історії представником своєї професії, удостоєним пожиттєвого титулу британського лорда. Лорд Олів’є, барон Брайтонський, зіграв у своєму житті буквально всі головні ролі світового репертуару – від царя Едіпа в трагедії Софокла до героїв у п’єсах сучасних йому Бернарда Шоу і Джона Осборна. Він прожив 82 роки і став легендою англійського театру. На його честь названо театр («The Olivier Theatre»), що є частиною Національного театру в Лондоні.