Психіка і війна. Як зберегти здоровий глузд?

Спілкувалася Альона Чорна

Звикнути до війни і прийняти її без стресу та нервів можливо. Але тільки, якщо бойові дії ведуться не в твоїй рідній країні. Коли ж гинуть українські військові –сини, чоловіки, батьки, стає нестерпно боляче. Знайти логіку у війні не під силу навіть професорам психіатрії. Як пережити події в Україні і не втратити здоровий глузд? Як рятувати психіку і підтримати близьких? Ці та інші питання обговорюємо з досвідченими фахівцями – психотерапевтом та психологом Чернівецької обласної психіатричної лікарні.

Уже в перших хвилинах нашої розмови лікар психіатр, психотерапевт Центру для хворих з психічними, непсихотичними розладами Анна Дорошенко пояснює, що від того, як ми розуміємо ситуацію залежить наша поведінка і емоції. – Існує когнітивно-поведінкова психотерапія. Якщо ми до ситуації ставимося критично, якщо реально відображаємо і розуміємо ті обставини, то ми можемо адекватно оцінити ситуацію  і адекватно вирішувати питання. І тоді не буде такої агресії, озлобленості, паніки. Бо паніка – це нерозуміння ситуації і незнання, що робити на даний момент. Треба реально оцінити: 1) на що я здатен? 2) настільки я впевнений у своїх силах? 3) настільки я розумію те, що робиться 4) чим я можу допомогти?. Коли я буду впевнений, коли я буду знати, що робиться,  я буду адекватно вирішувати. А якщо група людей у яких є не ілюзія, а загальна картина, спільний план дії, тоді буде позитивний результат. Тоді у нас нема паніки. Не треба йти на поводу у ЗМІ, а все аналізувати. Там йде реклама одного, тут пропаганда іншого. А у нас – у людей, є синтезоване мислення. Ми можемо зрозуміти, прийняти, проаналізувати. У нас має бути синтез і аналіз, – каже Анна Євгенівна.

–        З точки зору медика, психотерапевта, що зараз відбувається на Сході?

Медик має бути аполітичним. Як людина з медичною освітою, я скажу, що якраз на Сході і є та сама паніка людей, які думали тільки про сьогодні. Не було аналізу тих обставин, що буде завтра. Їм сказали і вийшло так: «Я повірив. Я нічого не подумав. Я нічого не продумав. Все. Бо я нічого сам не хочу нічого робити. Я не хочу думати, що може бути по-іншому». І ви бачите, що вони не можуть навіть самі собі зарадити. Люди з інших регіонів їдуть на Схід, щоб допомогти. Бо там безпомічні. І ось ми бачимо не вміння і не бажання аналізувати. Нема вміння вірити в свої сили. Їм пообіцяли і вони чекають. А обіцяного не дочекалися. І починається паніка. Треба бачити реальну картину, бо реальність ви можете змінити, а ілюзію ніколи

–          До чого можуть призвести постійні переживання, через події на Сході України?

Тут може розвинутися будь-яка клініка. Як непсихотичні, так і психотичні стани. Наскільки людина вразлива, виснажлива. Тут діє ряд факторів, які впливають на розвиток цього всього. Наскільки людина емоційно витримана, від характеру, від типу реагування, від соматичного стану. Можуть бути депресивні, тривожні розлади. Розлади адаптації, психотичні стани з мареннями, галюцинаціями. На жаль.

–          Що твориться у психіці людини-вбивці? Що коїться з тими людьми, які стають фактично найманими вбивцями?

Тут я вже не можу сказати зі сторони психотерапевта.  Тільки, зі сторони психіатра і як людина. Людина, яка чинить такі дії – не думає і не аналізує. Аналізаторського мислення хто у нас позбавлений? Люди із розумовою відсталістю. Або людина, яка думає тільки про наживу і не думає про якийсь моральний облік. Важливо пам’ятати про синдром бумеранга і якщо ти не хочеш, щоб так поступили з тобою, не чини так з кимось іншим. Ця нажива короткочасна, вона тягне за собою багато душевних гріхів. Не можна зробити собі добре за допомогою гибелі іншої людини. Навіть тварини не здатні на таке. Ми не боги і не в праві позбавляти людину життя. І психіка особи, яка являє собі «місію Властєліна», безнадійно пропаща. На такі злочини йдуть люди із порушенням поведінки, наркомани, алкоголіки, у яких нема стержня особистості.

–          Як пережити скільки смертей, скільки горя?

Треба його прийняти. Це те, що відбулося вже. Опираючись на той досвід, що стався, робити висновки і дивитися вперед. Бо людина, яка тримається за минуле, вона ніколи не переступить в майбутнє. Має бути терпіння і співчуття. Також звернутися  до фахівця, який допоможе краще зрозуміти себе і впоратися із переживаннями. Має бути допомога кваліфікованого психолога, конфліктолога, психотерапевта. А якщо це призводить до якихось порушень, то необхідна допомога і психіатра. Але треба, щоб було бажання самої людини звернутися за допомогою.Я б побажала людям, щоб вони знали, що вони в біді не самотні. Кожен буковинець переживає, співчуває, прагне допомогти тим сім’ям. Коли біда колективна, вона переживається набагато легше, ніж на самоті. Вони не самотні. Ми співчуваємо їм, підтримуємо. Але життя продовжується  і родичі загиблих мають зрозуміти, хоча це дуже важко, що наші загиблі буковинці це Герої з великої літери. І вони будуть жити допоки жива буде про них пам’ять.

–          Чи є люди, які звертаються за допомогою безпосередньо через події на Сході України?

Так, звісно є. Звертаються саме через ці причини. Лікарі цілодобово можуть надати всім допомогу.

Лариса Цапок

Як правильно підтримати людей, які переживають стрес, у зв’язку з подіями у Україні розповідає практичний психолог Лариса Цапок. – Різні люди по-різному  переносять ці психотравмуючі ситуації. В більшості випадків ми бачимо, що людина переживає горе, розпач, розгубленість. Якщо хтось загинув із близьких, необхідно дати можливість людині виговоритися. Треба вміти вислухати. Не можна радити стримувати сльози. Людина може виплакатися. Щоб допомогти перенести втрату близької людини, потрібно вселити надію. Обов’язково поруч має бути хтось із близьких. Також з часом, необхідно перебудувати всю систему своєї діяльності. Можна порадити людині чомусь іншому повчитися,  переключити свою увагу на якусь діяльність, писати про свої почуття, думки. Подивитися спокійний фільм, слухати легку музику (звуки природи), почитати якусь художню літературу. Молитва також є одним з прийомів допомоги.  Але спершу справа за емоційною частиною. Треба виговоритися, можна навіть піти на сповідь.

Щодо розпорядку дня. Не варто засиджуватися допізна, перед сном не думайте про своє горе. Більше пийте заспокійливих чаїв, мінеральної води, не треба відмовлятися від їжі. Хоча б невеличкої порції. Не намагайтеся вирішувати відразу всі труднощі. Поступово. Головне – постарайтеся не залишатися наодинці. Якщо є діти, приділяйте їм більше уваги. Але не перевантажуйте себе, дозвольте друзям, рідним вам допомогти. А також не відмовляйтеся від психологічної допомоги.