Вінегрет на десять поверхів, або що буде з ” Торнадо”?

 Реконструкція кінотеатру Миколайчука стала ключовою післявиборчою фішкою мера Олексія Каспрука. Бо інших приводів показати себе з кращої сторони все одно не має. Кадрові призначення відбуваються кулуарно, дорогі не ремонтуються, нове обладнання для лікарень та шкіл не накуповується. А культура – наше всьо. У місті, де книгарні мало не спричинили бунт. – не така вже погана ідея. Кінотеатр  –  чудова нагода відволікти людей від проблем та грізно помахати вказівним пальцем у бік «безкультурних» та «бездуховних» регіональних попередників (про те, що кінотеатр у 2010 році знищив Микола Федорук, Каспрук сором’язливо мовчить). І що важливо, погратися  нарешті у демократію. Не на Калинівському ж гратися.   Олексій Павлович на своїй сторінці у Facebook запропонував усім висловити своє бачення подальшої долі багатостраждального кінотеатру. І от нарешті настав час перевести віртуальну балаканину у реальну балаканину. Вчора у 105-у кабінеті Ратуші зібралися діячі культури, архітектори, і просто небайдужі люди, аби дійти до спільного знаменника у цьому питанні.

Мер виголосив вступну промову і передав бразди правління молодій письменниці Лесі Воронюк, яка, поки що, на громадських засадах курує цей проект.

Вона узагальнила усі наявні пропозиції, і, за її словами, майбутній кіно-мистецькій центр має виглядати так: 1-й поверх – кінозал, музей Миколайчука, майстер-класи; 2-й – сучасна виставкова зала; 3-й – майстерні для майстрів народних ремесел та художній салон; 4-й – купольний 3D-кінотеатр. Окрім цього десь на поверхах треба розмістити арт-кафе, книжковий магазин та бібліотеки.  Наш земляк молодий режисер Дмитро Сухолиткий-Собчук  щоправда, зауважив, що проект навіює якимсь нафталіном і «совком».  І радянська влада теж обожнювала наші глечики і народне мистецтво. Але хотілося б зробити крок від них. Миколайчук, це взагалі про кіно.  

Насправді, справа, ну  тільки у приміщеннях, але й у наявному контенті. Певно, у Сухолиткого розвинена уява.  Він зрозумів, як воно буде, якщо глечики..  Що ж до пропозиції виставкової зали. Навіть наявні у нас виставкові зали у центрі міста доволі важко знаходять тих, хто спроможний щось виставити. Ще одна виставкова зала у кінотеатрі?  Подалі від туристичних маршрутів? Поближче до мешканців Коровії. Подивимося…   

За задумом Лесі Воронюк, це має бути зала, де виставлятимуть свої «шедеври» представники сучасного мистецтва.  Якщо йдеться справді про так зване актуальне мистецтво, то навряд чи його переносив би на дух сам Миколайчук. Витребеньки для мільйонерів, випєндрьож аферистів від мистецтва, ігри із спонсором у « дурня» – це те, що приблизно нині є актуальним мистецтвом в Україні. Про Чернівці годі й казати…Мільярдер Пінчук може в це гратися. А місто Чернівці? І що ж мала на увазі Воронюк? Звичайний живопис у Чернівцях має майданчики. Це і музей, і виставкова галерея, і приватні галереї, які виживають із трудом.. Що має  Миколайчук до живопису? А ось мистецтво кіно у нас дійсно у занепаді. І у Чернівцях, і в країні у цілому.    

На тлі цієї дискусії, виступ начальника міського управління культури Григорія Волинця став, майже шокуючим, (принаймні, для мене). Виявляється проект створення центру Миколайчука, з акцентом саме на візуальне мистецтво вже давно існує. У рамках наявної площі приміщення планувалися кіноконцертний зал та фото-, відео майстерні, де б молоді люди опановували мистецтво фотографії, операторської роботи, монтажу, режисури. Та деякі депутати, які жити не можуть без глечиків, цей проект на сесії міськради свого часу провалили.

До речі, про приміщення. Виникло питання: чи реконструювати наявне, чи знести його та звести нову будівлю. Леся Воронюк закликала присутніх не обмежувати політ фантазії фінансами та архітектурною розсудливістю, а пропонувати будь-які ідеї. А обмеження фінансами є? Фінанси є взагалі? Скільки? Взагалі якийсь тут неприємний перегук із Ющенко, який всю каденцію зводив музей сучасного мистецтва у Києві. А потім ані музея, ані Ющенка. А глечики на дачі. У Ющенка. 

У дискусії скільки має бути поверхів три, чи чотири, переміг жартівник із залу, який сказав, що не треба бути дріб’язковими і побудувати десять. Так би мовити, головне, щоб був простір, а магазинів з різним крамом ми у нього напхаємо. Цікаво, а може це будується звичайний торговий центр? Чотири поверхи мистецтва біля автовокзалу можуть виявитися нерентабельними. Випадково. Персонал фаховий якось утримувати треба. А нині це проблема.  Помучаються трохи   і переобладнають. Скажуть – не вийшло. Цікавий план? Чи не так? 

Півтора години, фактично, безглуздої та безрезультатної розмови; Каспрук  більше не витримав,  знайшов привід і покинув збори. Це знак, що він щось тямить? Учасники зборів, вже без мера, домовилися створити ініціативну групу, і якось іншим разом продовжити свій веселий балакучий перфоманс. 

І наостанок, один цікавий нюанс. Попри наявні розбіжності в концепціях та підходах, «рятівники» кінотеатру були одностайні в одному: нічний клуб «Торнадо» треба звідти вигнати.

І склалося суб’єктивне враження, що весь цей гамір довкола кінотеатру Олексій Павлович здійняв не для того, щоб його відновити, а для того, щоб відібрати приміщення у власників нічного клубу і розпорядитися ним на власний розсуд. Вибачте за підозріливість. Робота така. А культура може приносити реальні результати! 

Захар ПОДКИДИШЕВ   фото “Молодий буковинець”