Присмерки регулярних армій. Чому на Донбасі не виходить?

18.06.2014

Депутат і генерал Геннадій Москаль якось висловив думку, що після двох місяців АТО, яка затягнулася і виявилася болючішою для населення, аніж до бойовиків, настрої ненависті до Києва серед звичайних громадян Донбасу стали набагато більш розповсюдженими. Москаль оцінив їх ” у 80%” у своєму коментарі. Наші медіа оцінюють по-іншому, що нас вже там полюбили. Але навряд чи ….

Чому не виходить армії воювати у містах, тим більше містах рідної країни, а якщо виходить, то політичні наслідки цього непередбачувані… Про все це цікаво міркував відомий аналітик Володимир Єшкілєв на шпальтах івано-франківської агенції ” Фіртка” . Текст Єшкілєва:

Вже другий тиждень військові аналітики обговорюють сенсацію – численна (більше 800 тисяч військовослужбовців ), добре оснащена та навчена американцями армія Іраку «посипалась» під ударами сунітського військового ополчення і найманців з угрупування «Ісламська держава Іраку і Шаму(Леванту)». Частини регулярних сил режиму прем’єра аль-Малікі відступили з міста Тикріту, уникаючи зіткнення з грізним шеститисячним (!) військом ісламістів, яке наступало на танкові бригади урядових військ верхи на пікапах «тойота» з кулеметами і РПГ. Й це при тому, що урядові війська повністю контролювали і контролюють повітряний простір Іраку.

Щось знайоме, правда ж?

Подейкують, що з настанням в певних регіонах планети «нового феодалізму» та технологічними проривами в сфері озброєнь повертаються часи нерегулярних військових згромаджень. Що добре вмотивована (переважно грошовими знаками) та навчена тактиці неконвенційної війни індивідуальна бойова одиниця стає тепер актуальнішою за класичні бойові колективи. Тим більше, якщо в руках індивідуальної бойової одиниці ПЗРК або ПТУРС.

Сучасні війни ведуться переважно у натовпах і в житлових кварталах, де екіпажі неповоротких танків і бойових машин перетворюються на зручні об’єкти для атак і провокацій. А створені для масованих фронтальних війн дивізії і бригади тепер виглядають так само анахронічно, як, скажімо, штурмові колони Наполеонівської армії у ХХ столітті. Проти партизанів найефективніше воюють не польові дивізії, а інші партизани. Боровець і Ковпак про це знали.

Все помінялось на війні за останні десятиліття, і в, першу чергу, змінився вигляд поля бою. Навряд чи ХХІ століття стане свідком грандіозних фронтальних зіткнень багатомільйонних армад на штиб Вердену або Курської дуги. Будь-який об’єкт, позиціонований «в полі», приречений на швидке гарантоване знищення. Жодне традиційне (стаціонарне, нединамічне) маскування не допоможе сховатись від супутників, беспілотників і сенсорів високоточної зброї. Силові протистояння перемістились в лабіринти міст, де військові ховаються за спинами цивільних, використовують підземні комунікації та будинки для прихованого від технічних засобів ворога розташування та постійного переміщення.

До прикладу, типова пускова позиція ракети «Касим» в Секторі Газа виглядає як невелике підземне приміщення, викопане шахтним способом з боку міської каналізації (іригаційної системи). Пусковий отвір позиції замаскований гаражем або сараєм з розсувним дахом. Позиція розрахована на один єдиний запуск, після якого всі звідти тікають, бо за кілька хвилин після старту звідти ракети (ракет) ворожа високоточна зброя рознесе позицію на дрібне шмаття.

Отже, перша ознака війни сучасного типу (ВСТ) – одноразовість бойової дії. Будь-яка повторюваність (тим більше постійність) збільшує ризики на порядок. Довгочасові укріплення відходять в минуле, актуальним стає динамічний алгоритм: зробили свою справу, миттєво розосередились, повтікали і ретельно замаскувались (або розчинились серед цивільних) до нового «часу Х». Погодьмося, що для класичної регулярної армії така тактика занадто радикальна. Складно собі уявити постійно «стрибаючі» по оперативному простору дивізії. Зате ця тактика органічно лягає на принципи існування і діяльності невеликого диверсійного підрозділу або партизанської боївки.

Другою ознакою ВСТ є навмисно нечіткий кордон поміж військовими і цивільними. Виконавши оперативне завдання невеликий підрозділ миттєво перетворюється на мирну публіку, яка п’є каву з круасанами в ресторані за кілька сотень метрів від щойно покинутої позиції (поля бою). Й жодних емблем, шевронів і розпізнавальних знаків. Якщо ж противник спробує цю «мирну публіку» напрягти, в дію вступають розміщені поряд якраз на цей випадок «журналісти», «правозахисники» або ж «просто група місцевих мешканців», які зчиняють ґвалт, знімають та фотографують порушників міжнародних норм ведення війни на мобільні телефони.

Це вже вступає в дію третя ознака ВСТ – її он-лайн присутність в інформаційно-пропагандистському просторі, де розгорнуто свій фронт – маніпулятивний, в якому перемога на боці тих, хто здатний «розігнати» в ЗМІ потрібну яскраву «картинку». Війну, яка йде одночасно «в кількох реальностях» називають ще гібридною війною.

Четвертою ознакою ВСТ вважається намагання воюючої сторони повністю оволодіти знаннями про ситуацію. В ідеалі польовий штаб має за допомогою електронної бази даних миттєво ідентифікувати всіх присутніх на полі бою бійців противника за прізвищами, діагнозами, біографіями, звичками та адресами їхніх батьків і близьких. Командир групи має знати, що у підвалі напроти за кулеметом сидять сержант А. і рядовий Б., з яких перший лівша, спить на лівому боці, любить горілку і брюнеток, а другого тиждень тому кинула дівчина. Саме тому сучасні бійці так полюбляють балаклави і маски, а військові лабораторії розробляють бойових роботів, на яких неможливо вплинути засобами індивідуального психологічного тиску.

П’ята ознака, що логічно витікає з четвертої – масове використання шпіонажу у всіх його формах і проявах. Тут і дистанційне зчитування інформації з гаджетів, і тотальне прослуховування всіх типів комунікаційних пристроїв, і агентурна робота на всіх рівнях управління ворожими силами, і космічна розвідка, і оперативна розвідувальна аналітика, яка надає польовим командирам всі можливі прогностичні сценарії в режимі он-лайн.

За бойовими підрозділами у ВСТ стоять не менш численні і добре оснащені технічно логістично-координаційні групи. При тому ці групи працюють не лише при штабах, але й у «полі», перетворюючи отриману від розвідки інформацію у фрейми оперативного реагування в режимі бою.

Шоста ознака – відносна незахищеність військових. Вона означає, що сучасні засоби ураження на порядок перевищують сучасні засоби стаціонарного захисту. Сучасні бомби (на кшталт американського високоточного неядерного боєприпасу GBU-27APaveweyIII) здатні влучати у ціль з точністю до десятків сантиметрів та пробивати комбіновані залізобетонні перекриття бункерів товщиною до тридцяти метрів. Випробовуються неядерні боєприпаси, спроможні «дістати» укріплені пункти шахтного базування, які захищає сто-сто двадцять метрів суцільної скелі.

Принцип сучасної війни полягає в тому, що знайдення ворогом місця базування рівнозначна поразці.

В таких умовах військових може врятувати лише тактика «випереджувальної динаміки» та ефективне змінне маскування. Кажучи людською мовою, військові у ВСТ мають постійно переміщуватись у просторі, косити під цивільних та експериментувати з маскуванням. Що, зрозуміло, вимагає від командирів не лише компетентності, але й вроджених вмінь (талантів). В жодній академії такому не навчиш. Зате подібні командири швидко виявляються в партизанському середовищі в перебігу реальних бойових дій. Найманці так само висувають зі свого середовища командирів з розвиненою «чуйкою».

Цінність таких командирів зростає тим більше, що сьомою ознакою ВСТ є намагання супротивника знищити керівні структури. Це так звана «стратегія срібної кулі», коли одна правильно наведена на виявлений штаб ракета вартує дій цілої армії. В перебігу ВСТ в першу чергу намагаються знищити командування й тим миттєво паралізувати високотехнологічну армію, керування якої здійснюється у режимі он-лайн. Диверсійна або партизанська група може вивести з ладу польовий штаб і зірвати цілу армійську операцію. А іноді й закінчити війну (як сталось після неочікуваної поразки американської морської піхоти від партизан генерала Айдіда у Сомалі в 1992-1993 роках).

Тому сучасні штаби створюються за мережевим «ризомним принципом». Це коли управління військами навмисно розконцентроване поміж кількома логістично-координаційними групами, кожна з яких, по мірі необхідності, може взяти на себе протокольне та оперативне керування однорідними за оперативною компетентністю структурами. Регулярні армії таким чином, воленс-ноленс, переймають «звички» партизан і підпільних груп.

І, нарешті, восьма ознака – створення навколо бойових операцій та всього, що задіяне у ВСТ, суцільного поля дезінформації. Поки сучасна війна не закінчена, про неї все брешуть. Огортають хмарою тотальних фейків. Поразки оголошуються перемогами, наступи – відступами. ЗМІ навмисно плутають назви підрозділів, географічні локації та обставини подій. В таких умовах, серед іншого, нерегулярні війська зрівнюються за своїми «іміджевими» можливостями з регулярними.

Зрозуміло, що дані ознаки змінюють логіку планування та ведення війни. Й не лише внутрішню логіку сценаріїв та операцій, але й логіку оцінювання військових дій з боку громадської думки та самих учасників конфлікту. Війна, огорнута хмарою дезінформації є війною змінених (і плинних) сенсів. Почавшись під одними гаслами, така війна може закінчитись цілком під іншими (як було у 2011-2014 роках у Сирії).

Коментарі

Правильна стаття. Якщо любиш свою Батьківщину –
дивись правді в очі і вчись воювати, тоді б
на Донбасі все швидко вийшло і без втрат.
Я і не знав , що в Івано – Франківську такий
розумний аналітик є.

Відповісти