Примноження розуму( політичний клімат змінюється)

(щось на кшталт блогу)

Досить давно вже дивуюся френд-стрічці у Фейсбуці. Дивуюся, звісно, рішучості, яскравості позиції своїх френдів.   Все знають вони, все розуміють. Певно, найкраще віддзеркалив мій подив інший маргінал (а зрозумів я, що час у маргінали – труба кличе), поет і видавець( іт.п.) з Києва Олександр Кабанов. У Кабанова та ж ситуація з френдстрічкою, з цього приводу він написав : ”  Читаю стрічку і думаю: а навколо нормальні люди, тільки я народився у гамівній сорочці”. Нормальні ділять людей, на “ми” “вони”. Нормальні демонструють громадянську позицію.   А деякі із тугою, як в гамівній сорочці, на це дивляться.

Однак з середини минулого тижня, здається, відбуваються якісь позитивні зміни. Все ж вирішили, що гамівна сорочка, часом, – непоганий одяг.  Бувають такі часи.

 В чому позитив, на мій погляд? Замість пропагандистських штампів, правильних статей,   та яскравих маніфестів в українських ЗМІ з’явилася маса щирих і чесних публікацій незаангажовано політично людей із тверезими холодними оцінками.  І доречі, і сам новообраний та інавгурований на цьому тижні Президент Петро Порошенко ,  являє  приклад людини якихсь адекватних визначень і політичних бажань, а не людини політиканських маніфестів. З огляду на те, що кожного дня гинуть люди(зокрема сьогодні трагедія торкнулася безпосередньо Буковини), саме такий підхід особливо цінний. Для мене він тим більше цінний, що у мене син на підході до призивного віку. І пафосні верески мене  не надихають, а підходи Порошенка щодо перемовин надихають. Як тільки ви повноцінно уявите собі цю ситуацію, то думаю цілком зрозумієте  таку точку зору. Не цікавить помста, цікавить спокій.  Цікавить можливість майбутнього. Не всепереможного, як у приснопам’ятні часи, а звичайного міщанського майбутнього.

Мам з галицького Яворова, які не хочуть, щоб їхні сини за щось гинули, цілком підтримую.  На щастя, мами не сидять у Фейсбуці і не читають переможні реляції за рахунок їхніх синів. На щастя, ці  ж мами наші натхненні  газети мають у дупі(там їм, чесно кажучи, саме місце, в цьому з ними глибоко солідарний). Тому я із хвилюванням слідкую за бодай проблиском бажання не ненависті, а розуміння ситуації, не перемоги, а бажання балансу, не  популістських заяв на публіку, а непопулярних зауважень і спостережень, які не подобаються нікому. Це дуже важливо, щоб вони не подобалися політично стурбованим.  І власне найбільше хвилює поява думок. Цього найбільше не вистачало. І можна сказати, у нас  все ж  почалися чесні розмови. В цьому може головний чинник перемоги людського в нашій країні. І надія на справжню перемогу.

Усе показне і політиканське нині примножує образи, примножує біди, примножує взаємну помсту,  примножує трупи.  І люди, які зважуються на подальшу ескалацію ненависті, коли ненавистю повніє країна, беруть на себе реальну відповідальність.  З ненависті нічого не народжується, це знають всі. Знають, але не всі зважають. Тому що ненависть все ж  вигідна річ. Але з огляду депутатських промов, ЗМІ стає зрозумілим, – ТРЕНДИ ЗМІНЮЮТЬСЯ. Через рік-півтора у моді буде спокій і зваженість. Тільки вони. І якщо важко стояти на дорозі, коли народ йде до революції, то коли народ йде до СПОКОЮ, на дорозі у нього стояти просто  неможливо.

Ще кілька тижнів тому мені хотілося написати статтю з назвою ” Примноження беглуздя”. Але вийшло навпаки, стає очевидним –  відбувається хоч і не таке швидке, але – примноження розуму.

Сергій Воронцов