3 червня в історії

145 років тому (1869) відкрився рух Курсько-Харківсько-Азовською залізницею.

135 років тому (1879) український письменник В.Г. Короленко (1853–1921), арештований за підозрою у зв’язках з революційними діячами, приїхав у м. Глазов Вятської губернії (Удмуртія), де відбував перші місяці заслання. Цей період його життя знайшов відображення в нарисі «Ненастоящий город».

95 років тому (1919) у Києві російський поет Осип Мандельштам знайомиться зі своєю майбутньою дружиною, молодою художницею Надією Хазіною, яка стане вірною супутницею і подругою поета до кінця його трагічного життя. Це був перший приїзд поета до Києва (приїхав на початку квітня і пробув аж до серпня, залишивши місто разом з відступаючими червоними військами). Євгеній Лундберг, пригадуючи той період, писав у «Записках письменника» (1930), що «О. Мандельштам проніс через Київ маску умисної нікчемності й фальшивості та вино віршів прекрасно-сухих і несподіваних, для яких слова добирає скнара, а образи й звуки піднесені над днем, як хоругва…». Поєднання високого поетичного слова з дивакуватим, майже блазенським поводженням у житті дивувало і приваблювало. Мандельштам майже відразу був визнаний, за сучасною термінологією, неформальним лідером російських поетів Києва.

70 років тому (1944) створена Загальна італійська конфедерація праці – найбільше профспілкове об’єднання праці.

70 років тому (1944) німецькі окупаційні війська спалили вщент литовське село Пирчюпіс. У полум’ї загинули 119 людей. Один із воєнних злочинів нацистів, який набув розголосу.

Ювілеї дня:

195 років від дня народження Томаса Болла (1819–1911), американського скульптора, художника і музиканта. Був самоуком. Автор відомих пам’ятників Чарльзу Самнеру і Джорджу Вашингтону (кінна статуя) у Бостонському міському саду, статуї Деніела Вебстера в Центральному парку Нью-Йорка.

125 років від дня народження Михайла Семеновича Майського (справж. прізв. – Булгаков; 1889–1960), українського письменника.  Належав до Спілки пролетарських письменників «Гарт», ВАПЛІТЕ. Автор збірок оповідань «Ніч» (1925), «Творці білого міста» (1927), «Індустріальні етюди», «Іспит»,  «Новели» (всі – 1930). Написав п’єсу «На посту», кіносценарій «Остап Бандура». Працював у будівельних організаціях, Харківському вуглехімічному інституті.

115 років від дня народження Георга фон Бекеші (1899–1972), угорсько-американського вченого в галузі біоакустики, лауреата Нобелівської премії з фізіології та медицини (1961) «за відкриття фізичних механізмів стимуляції у вушній раковині». З 1947 року учений мешкав у США, працював у Гарвардському університеті. Наприкінці 50-х років минулого століття йому вдалося побудувати механічну модель внутрішнього вуха людини, відтворивши картину біомеханіки внутрішньої раковини, що суттєво модернізувало отохірургію, дозволивши хірургам імплантувати штучні барабанні перетинки.

90 років від дня народження Торстена Нільса Візела (1924), шведського вченого-нейробіолога і нейрофізіолога, лауреата Нобелівської премії з фізіології та медицини (1981, спільно з Девідом Х’юбелом) «за відкриття, що стосуються принципів переробки інформації в нейтронних стуктурах». Фундаментальні праці Візела і Х’юбела з нейрофізіології зору відкрили основи організації та розвитку нейронних ланцюгів, відповідальних за зорове розпізнавання об’єктів.

75 років від дня народження Віталія Андрійовича Зимовця (1939), українського кінооператора, заслуженого діяча мистецтв України. З 1973 року – оператор-постановник Київської кіностудії художніх фільмів ім. О.П. Довженка. Зняв фільми: «Сліпий дощ», «Бумбараш», «Пропала грамота», «Підпільний обком діє», «Час літніх гроз», «Климко», «Дорога на Січ», «Тупик».

75 років від дня народження Валерія Петровича Пацунова (1939), українського театрального режисера, педагога, засновника і художнього керівника Київського театру «Золоті ворота». За понад три десятиліття існування театру, спектаклі, постановником яких був Валерій Пацунов, ставали справжніми прикрасами міжнародних театральних форумів. Глядачі добре пам’ятають «Собор Паризької Богоматері» за Віктором Гюго, «Калігулу» Альбера Камю, «Убивцю» за «Злочином і карою» Федора Достоєвського, «Еврідіку» Жана Ануя, «Людський голос» Кокто, або ж «Чорний квадрат» Марка Розовського. Режисер є автором книг «Театральная вертикаль», «Станиславский в ХХ в. Культ? Миф? Или реальность?».

65 років від дня народження Етері Федорівни Басарії (1949–2013), абхазької письменниці, перекладачки в Україні. З початку 70-х років мешкала в Києві. Писала російською мовою, друкувалась в журналі «Юность», інших періодичних виданнях. Автор двох десятків книжок для дітей, дев’яти книг для дорослих. Серед найвідоміших збірок: «Птахам – небо», «На нашій стороні», «Погляд поверх воріт, що виходять на луг»; роману «Неправильний трикутник». Більшість творів письменниці присвячені Абхазії. «Все, що я пишу, – це про Абхазію і очима абхазки…», – зауважила письменниця в одному з інтерв’ю. Лауреат премії ім. В.Г. Короленка і Гоголівської премії.

Роковини смерті:

115 років із дня смерті Йоганна Штрауса (1825–1899), австрійського композитора, скрипаля і диригента, «короля вальсу». Батько волів бачити сина комерсантом, але той потайки вчився грі на скрипці. Свій перший вальс написав у шестирічному віці. Потім з’явилися довершені «Казки Віденського лісу», «На чудовому блакитному Дунаї», «Весняні голоси». Крім вальсів писав оперети. Взірцем у цьому жанрі для Штрауса був Оффебах. Оперети «Летюча миша» і «Циганський барон» мали сенсаційний успіх у європейської публіки.

90 років із дня смерті Франца Кафки (1883–1924), видатного австрійського письменника, класика літератури ХХ ст., одного зі «священної трійці» модернового письменства нарівні з Прустом і Джойсом. Автор романів («Процес», «Замок»), новел. Услід за Флобером, який був одним із небагатьох його кумирів, Кафка повторював: «Роман – це я, мої історії – це я». «Бажання відтворити власне, сповнене фантазій внутрішнє життя, – записав він у щоденнику 6 серпня 1914 року, – зробило несуттєвим усе інше, тому воно нидіє й нидітиме найжалюгіднішим чином». Він писав про себе і для себе, цінуючи лише миттєвості, коли «писалося». Все інше, й дійсно, ставало несуттєвим: тиранія батька (комерсанта середньої руки), котрий мріяв бачити сина впевненим у собі успішним підприємцем, нудна канцелярська служба у страховій компанії, невдалі заручини, стосунки з жінками – складні й виснажливі, зрештою – хвороба, що поволі висотувала з нього останні сили. Кафку можна було б сприйняти за графомана, якби не довершена (й пророча) проза, що виходила з–під його пера. Навіть ті, хто ніколи не читав його творів, вважаючи їх незрозумілими й нудними, чув принаймні вислови:  «кафкіанський світ», «кафкіанський кошмар», «кафкіанська ситуація», й добре розуміють, що вони означають. Усі вони означають одне – не просто абсурдність сущого, але й якусь позамежність абсурду. Те, що ці словосполучення житимуть вічно, допоки існує людство, і вживатимуться в тій чи іншій ситуації – жодних сумнівів не викликає. Ось чудовий (і досить свіжий) приклад: нещодавно Держсекретар США Джон Керрі, виступаючи на Трьохсторонній комісії (створена в 1973 році одним із Рокфеллерів і задумана як форум, де представники Західної Європи, США і Азії (Японія, Південна Корея) обговорюють загальні проблеми), зауважив: «Протягом останніх тижнів я шість разів розмовляв з Лавровим. Остання розмова була кафкіанською, якоюсь інопланетною, просто нереальною. Ніхто краще за нього не скаже вам, що червоне – це синє, а чорне – біле… Ось із чим ми маємо справу».

50 років тому пішов із життя Франс Еміль Силланпя (1888–1964), фінський письменник, лауреат Нобелівської премії з літератури (1939). Автор психологічного роману «Праведна бідність», новел про фінське село, автобіографічної книги.

25 років із дня смерті аятолли Рухолли Мусаві Хомейні (1899–1989), керівника Ісламської Республіки Іран з 1979 року. У лютому 1979 очолив революцію, в результаті якої був повалений шахський режим і встановлено ісламську республіку.