НАВІТЬ НАРЦИСИ ВІДЦВІТАЮТЬ

 Революції зазвичай змінюють багато. У Чернівцях і революції мляві, й зміни непомітні. А завдяки багаторічному міському головуванню Миколи Федорука вибори мера надовго втратили інтригу. Навіть ті, хто цього разу вирішив балотуватися, не поспішали реєструвати свої кандидатури, до останнього вичікуючи чи бува не піде у черговий раз на мери Микола Федорук. Так всі й живуть у Чернівцях, оглядаючись назад. Тому нинішні вибори цікаві навіть не питанням хто стане мером, а більш глобальним – завершиться чи ні епоха Федорука. Бо навіщо тоді революцію робили?

Більшість з тих, хто балотується продовжує рівнятися на Миколу Трохимовича, переймаючи його риторику і манеру спілкування з мешканцями міста. Навіть соціальні групи підтримки вибирають ті ж,  то ветерани війни чи єврейська община. А один кандидат Олексій Каспрук взагалі, є неприхованим проектом Федорука, його лебединою піснею, якщо хочете.

 Микола Федорук, правив містом при всіх владах і партіях, не змінюючи команду і не викорінюючи корупцію, не особливо переймаючись міським господарством, за винятком хіба що скандального святкування 600-річчя, коли таки довелося підфарбувати фасади і нездало перекласти бруківку на вул. Кобилянської. Щоправда, будівельники довго ходили за розрахунком. Проте любов значного відсотка чернівчан до Федорука не танула. Колись ми спостерігали подібну ностальгію за Брежнєвим, країна валилася, усі крали, що могли, зарплати були мізерними, а багато хто казав потім, що то був рай. Для кого? Не хочу ображати кандидатів, але складається враження, що всі вони так і пливуть у федоруковому фарватері, не вибиваючись зі строю, б’ються так, щоб нікого не поранити і щоб нікого не образити. Тут навіть рябій курці на базарі дмухали у зад ніжно. Тому нинішні вибори дуже схожі на генеральну репетицію виборів. Увесь театр перегонів розгортається так, ніби назбитки. Але інтрига таки присутня.

 Це, найперше, бажання ренесансу з боку Віталія Михайлішина і непередбачене протистояння двох провладних кандидатів, ім’я одного ми вже озвучили, іншим же є революціонер автомайданівець Олексій Коломієць. Скільки зусиль, аж до підключення київських можновладців, було задіяно для того, щоби зупинити Коломійця і він зняв свою кандидатуру на користь Каспрука, читай Миколи Трохимовича. Проте людину, яку під час революції хотіли кинути за грати, ніякі інтриги не зупинили. Тож Коломієць таки пішов на вибори і доводить, що його у київській буковинській фамілії дехто дуже зарано вважав збитим льотчиком. Активну кампанію проводить Віталій Ткачук, солідно виглядає Вячеслав Кишлярук, на інших теж може зупинитися око виборця. Що не кажіть, а погляд чернівчан на принципи місцевого самоврядування таки змінився. Багатьом не подобається ситуація, коли хтось знову проривається до Калинівського ринку та інших чернівецьких принад через мерський кабінет, навіть якщо він йому і такий рідний. Калинівський ринок і надалі залишається бонусом для чернівецьких виборчих перегонів, як для колишніх його експлуататорів, так і для конкурентів з «Добробуту», котрі прагнуть з нього користати. Чи не тому на Калинівському ще задовго до результатів мерських виборів колишні його хазяї вже розставили свої фігури. Застовбили місця для чергового дерибану. Як нещодавно заявив Руслан Сербінчук, котрого у незаконний, на його думку, спосіб звільнили з посади, до ринку доривається колишня команда на чолі з Іваном Ринжуком. А призначення заступником директора Володимира Ніконова, екс-регіонала і нью-революціонера, а також юристки Ілони Сарафінчан, котра донедавна відстоювала ще й інтереси «Добробуту», Сербінчук вважає прямим того доказом. Окрім всього, Юрій Ватаманюк, якого нині сватають у директори Калинівського, за словами Сербінчука, є дуже наближеним до Івана Ринжука. Ось такий коленкор. Проте, схоже, час робить своє і чернівчан уже не так легко пошити у лохи. Є надія, що люди розібрались хто є ху в їхньому найближчому минулому.

А помінялося після чернівецького майдану як кіт наплакав. Схоже, влада і далі використовує адмінресурс у хвіст і гриву. І поки Опора інкримінує Віталію Михайлішину підкуп виборців через побудову дітям чернівецької окраїни дитячого майданчика, міські двірнички, не знімаючи жилетів з назвою ЖРЕПу, стоптують пороги спальних районів з агітками Каспрука і наклеюють його фото на рекламні тумби. Проте, це нині уже не сприймається загалом мовчки, люди обурюються, а на сайтах виставляють скандальні докази порушення виборчого законодавства.

А це означає, що така смертельна зброя, як Микола Федорук, у руках Олексія Каспрука може дати осічку. Багатьох, до речі, цікавило, чому саме Каспрук? У силу характеру, вродженої лояльності, помірних амбіцій? Чому саме його обрав Федорук, щоби продовжити свою епоху в Чернівцях. Здається, ми знайшли пояснення. Воно просте – нарциси люблять тільки себе, і поперед себе кращих не пропускають. І це, напевно, прикро розуміти Олексієві Каспруку, котрому не дають дихати наповну. Образливо бути підмайстром, навіть якщо ти і в підмайстрах у Страдіварі.

 ХРЕЩЕНИЙ БАТЬКО

Напередодні ж виборів у спецвипуску газети «Захист» Микола Трохимович вибухнув відвертостями. Затягнуло ностальгією за часами династій і азійською спадкоємністю. Але спочатку Микола Трохимович у повний зріст пошанував себе: мовляв, довго вагався, поки прийняв рішення для себе відмовитися від участі у виборах мера. Вважаю, що час, Чернівці вимагають молодої команди, європейського менеджменту…, – сумно зізнався колишній мер. Дуже тяжко при зарплаті народного депутата і депутатських пільгах відмовитися від мерства у провінції. Це при тому, що позаду десятиліття, просиджені у кріслі Чернівецького бургомістра, часи стагнації, застою і неясних економічних відносин з Калинівським ринком, фінансові потоки з якого для чернівчан так і залишилися їжачком у тумані. Далі у зверненні Микола Трохимович справедливо добре відгукнувся про батька Олексія – Павла Каспрука, а трошки нижче взагалі, як співав Висоцький пам’яті Шукшина: “и в сльози мужиков вганяя”, пан Федорук продовжив, що знає Каспрука-сина з дитинства: і всі ці роки Олексій ріс, мужнів, набирався досвіду, а головне – залишався таким, яким хотів бачити його батько… Тут уже не ностальгією завітрило, а африканським пасатом, щедро розбавленим середземноморським йодом. У вухах зазвучала музика Ніно Рота у виконанні оркестру Поля Моріа і пригадався кінобестселер нашої з Миколою Трохимовичем молодості «Хрещений батько». Так перстень і верховенство у «фамілії» до Чернівців передавали лишень на Сицилії.

– Він ніколи не користувався ім’ям батька, не прагнув на цьому зробити кар’єру, – тихо підсумував цей пасаж Микола Трохимович, забувши, що левовий відсоток агітації за Каспрука, у тому числі з його вуст, є саме користування іменем батька.

Ось така передача трону. Хоча у цій же статті є мерова відвертість, до якої варто дослухатися. Пан Федорук нарешті сам визнав, що “більшість комунальних підприємств Чернівців доведена до банкрутства, а вся міська інфраструктура у жахливому стані”. Такий наслідок його епохи, який за два роки не міг суттєво покращити, а тим більше погіршити Михайлішин, який правив у статусі навіть не міського голови, а ерзац-мера.

Я особисто нічого не маю проти Олексія Каспрука, він розумний, вихований молодий чоловік. Ми часто зустрічаємося з ним у бібліотеках, але якщо чесно у міських кнайпах, де він спілкується з друзями за гальбою пива. Може хтось скаже, що генделик не місце для політика чи мера, а даремно. Древні мислителі рясно запивали сауни з хлопчиками добірним вином. А мера Торонто Роба Форда обирають знову і знов, незважаючи на те, що він матюкається як швець і кокс запиває віскі. Та й Черновецький – мер, у якого від кокаїну розплавилися перетинки у носі, великої біди у столиці не наробив, хоча і наробив як кіт на глину. Він успішно завершив градоначальницьку кар’єру і перебуває на свободі, а це означає, що проти нього нічого нема. А тут всього лиш пиво.

Адольф Гітлер теж починав з пивної, тож це не найгірше місце знаходити соратників, щоправда, потім Берлін відбудовували десять років. Відбудовувати Чернівці й тепер нема за що.

  КАРТА ЛЯГАЄ НА КАРТУ.
А ЩО В ПРИКУПІ?

Іншим цвяхом у голові чернівецького виборця є президентські вибори. Понти понтами, клоуни клоунами, а в країні війна, тож вибір президента має бути тверезим і виваженим. Як на мене, то основним критерієм, окрім особистих якостей і чеснот, має бути українськість. Путін недаремно тероризує Схід і планує на день виборів авіашоу з бомбардувальників і винищувачів на кордонах України. Погодьтесь, цей кардебалет не мав би змісту, якби хтось серед лідерів президентської гонки не був би кандидатурою, прийнятною для Росії. Найбільшою небезпекою є те, що українці оберуть у президенти людину, яка невдовзі одягне тогу миротворця і одним з перших зробить візит до Москви. І байдуже, що ними сподвигатиме – особисті бізнесові інтереси чи вікопомні газові контракти. Те, що виборов Майдан, те, за що нині кладуть голови українські солдати, вартує непомірно більше, аніж принизливе замирення з Росією на її умовах, обмін національних цінностей на газ чи коригування нашого геополітичного курсу на Європу, на довголітню дружбу з США – на догоду окупанту. З Росією можна буде розмовляти як з рівноправною стороною лише тоді, коли останній російський окупант залишить територію Криму. Тож йдучи на виборчі дільниці, треба знати, що зараз в умовах війни і фінансової кризи ми маємо обирати не прізвище, не портрет, а справжнього українського президента. Іншого шансу позбутися смертельних обійм схибленого мізками Путіна у нас може і не бути.

Уперше в новітній історії України українці мають шанс обрати справжнього українського президента. Тож, як любить повторювати митрополит Данило, будьмо пильні.

Бо завтра в Україні може виявитися таким як завжди у Чернівцях.

автор: Сергій СУЛИМА ( газета “Свобода слова”)