Визнання містечкового жлобства

Нова міська влада любить по  кутах кричати про тотальну економію коштів. Важко сказати, хто там на чим економить. Може на канцелярських приборах,  або ще на чимсь. Але на чому справді екномлять – так це на увазі. Хоча не такі там й гроші потрібні

 Вже якось писали, що цьогоріч у Ратуші   8 березня було рекордним: зібрали жінок у 105 кабінеті, секретар міськради Ярослав Кушнірик сказав їм щире українське дякую. На тому й розійшлися (ідеологом такого «святкування», мабуть була Олена Калмикова, для якої 8 березня не свято). Та наші жінки мужні, і не таке стерплять.

І от тепер настала черга людей, які у значній мірі формують образ нашого міста. І від яких залежить багато чого. Йдеться  про акцію «Визнання» на якій вшановують лідерів економічного розвитку міста. Минулої пятниці відбулася у сьоме.  Попередні акції, якщо й не відбувалися помпезно, але завжди були досить урочистими. Теплі виступи, яскраві концертні програми. І неформальне спілкування між представниками влади та бізнесу.

 «Визнання», певно, мало б бути  економічним «Оскаром» Чернівців. Хто  ж ще відзначить і визнає місцевий бізнес, як не міська влада, представники громади?  Щоб підприємці відчували, що їх здібності, старання, організаційний талант потрібні суспільству. Тим більше  за спинами керівників підприємств стоять багатолюдні трудові колективи, самі підприємства сплачують податки у бюджет міста, і у сьогоднішній непростий час продовжують працювати. Чому б міській владі не проявити повагу до цих людей? 

Але сценарій, яким “порадували” 8 березня жінок міськради повторився і для підприємців. Зібрали у  105 кабінеті(хто там не був. Чесно скажемо, нічого особливого, з будь-якої точки зору), вручили статуетки та грамоти. А!. Під фонограму виступом потішила група «Вікторія». Ну і таке до болю знайоме «дякую. до побачення» від пана Кушнірика.

Очевидно, наступного разу, усі ці статуетки будуть вручати, між іншим, у коридорі, при випадковій зустрічі. Хто там радить Кушнірику?  Для його порадників можна в свою чергу подати пораду, яка стане їм до душі. У радянські часи була така річ як “перехідний вимпел». Тобто, один раз купив і  тридцять років вручаєш. Дав одному, забрав у нього ж через рік, дав  іншому. І так далі. Важко сказати, як підприємці віднеслися до такої оцінки своєї титанічної (зважаючи на умови  в країні) роботи. 

А от нова міська влада довела, що її економія розповсюджена не  на гроші. На повагу до людей. Скнари, вони в усьому  – скнари.

Андрій СТРУМ