Чорнобильскі нотатки. Зона життя (частина 2)

автор тексту: Святослав Вишинський фото: Вікторія М.

Якщо зовнішній периметр 30-кілометрової зони відчуження повністю чи частково через декілька десятиліть або через сторіччя може повернутись до господарського використання, то 10-кілометрова зона навколо Прип’яті і ЧАЕС не очиститься фактично ніколи. Періоди напіврозпаду радіоактивних ізотопів, якими забруднена ця територія – тисячі років. Ланцюги розпаду довші за ланцюги життя. При цьому відходи з території дівати нікуди – за майже 30 років, що минули з часу аварії на Чорнобильській АЕС, тут так і не було обладнано надійних могильників. Переважна частина опроміненої техніки та ін. зберігається і ще довго зберігатиметься під відкритим небом.

Втім, усім відома стоянка в покинутому селі Розсоха, на якій зберігалися тисячі одиниць забрудненої техніки з років ліквідації чорнобильської катастрофи, більше не існує – протягом 2006-2013 рр. її в кілька етапів було ліквідовано. Частину зібраного тут транспорту, бронетехніки, кранів, гелікоптерів було деактивовано і відправлено на металобрухт, решту, яка не підлягала очищенню, перевезли у скромніший за розмірами могильник у селі Буряківка. Нині це точка збереження найбільш опроміненої техніки в зоні.

Саркофаг над четвертим блоком

На під’їзді до Чорнобильської АЕС, уздовж водовідводного каналу видніються конструкції недобудованих 5-го і 6-го енергоблоків – після аварії було прийняте рішення про зипинку будівництва. Конструктивні крани так і не були демонтовані. В овіяному легендами каналі, що постачає реактори водою для охолодження зі штучного ставка біля ЧАЕС, справді водяться великі соми – наскрізь радіоактивні, що, тим не менше, не заважає їм жити і розмножуватись у нових умовах. Чи не єдиною жертвою катастрофи стала людина – дикі тварини почуваються тут доволі комфортно, після виселення місцевих мешканців у кілька разів зросло поголів’я кабанів, лисиць, вовків. Враховуючи природній вік життя тварини в дикій природі, наслідки враження ДНК не встигають на них проявитись.

Чорнобильська АЕС була офіційно закрита 15 грудня 2000 р., коли заглушили останній діючий реактор – 3-ій енергоблок, що знаходиться в суміжному з 4-им корпусі ЧАЕС. Зараз станція має занедбаний вигляд, у багатьох корпусах заклеєні вікна і розбиті шибки – і цим вона не відрізняється від більшості покинутих в Україні індустріальних об’єктів. Тим не менше, зупинка генерації електроенергії не означає повної зупинки реакцій у корпусі РБМК-1000, тому процес консервування станції практично необмежений у часі. Вона завжди залишатиметься закритим ядерним об’єктом, що потребуватиме постійного контролю та управління з боку людини.

східна конструкція укриття

Сьогодні основні роботи, які ведуться на Чорнобильській АЕС – це спорудження французькою компанією «Novarka» нового саркофагу над 4-им енергоблоком, т.зв. об’єкту «Укриття-2», котрий покликаний повністю накрити корпус старого, залізо-бетонного укриття, наспіх зведеного одразу після аварії. Останній перебуває в жалюгідному стані, вкритий численними тріщинами і з часом загрожує обвалитись. Задача «Укриття-2» – не допустити ймовірного потрапляння радіоактивних елементів з 4-го енергоблоку у зовнішнє середовище. До 2015 р. будівництво нового саркофагу планують завершити.

В ніч на 26 квітня 1986 р., одразу після вибуху реактора, перша хмара радіоактивних викидів пішла в північно-західному напрямку, породивши за станцією шлейф забруднення, що отримав назву «Рудий ліс». Однак сьогодні від визначального Рудого лісу залишились тільки таблички з назвами – після катастрофи висохлі дерева було зрубано і поховано під землею, на цьому місці виріс новий ліс. Тим не менше, і сьогодні рівень радіації тут один із найвищих у зоні відчуження – позначки gamma-випромінювання дозиметра зашкалюють. Якби в ніч аварії хвиля забруднення відхилилась усього на кількадесят градусів північніше – вона би точно накрила місто Прип’ять.

Нині Прип’ять – закрите місто, обведене колючим дротом і контролем на КПП. На момент аварії тут мешкало майже 50 тис. чол. – переважно персонал станції, будівельники та їхні сім’ї. Все населення міста і прилеглих сіл було евакуйоване через добу після вибуху на ЧАЕС, 27 квітня 1986 р. Центральний просп. Леніна з роками повністю заріс деревами, а з недавнього часу, після того, як з-під асфальтового покриття на металобрухт були вириті труби теплотраси – вулиця нагадує Грозний після війни. На перетині вул. Курчатова – закинуті споруди універмагу, готелю «Полісся», дому культури «Енергетик». Однак місто поступово руйнується – минулого року повністю розпалась будівля школи № 1, одна за одною обвалюються цегляні споруди. Найвитривалішими виявились залізобетонні і панельні конструкції.

Найвідоміше місце Прип’яті – парк розваг із «чортовим колесом», яке ніколи не працювало – його офіційне відкриття планувалась 1 травня 1986 р. Водночас це один із найбільш забруднених майданчиків міста – рівні beta-випромінювання біля дитячого автодрому подекуди тисячекратно перевищують допустимі норми. При цьому деякі об’єкти в місті працювали і після відселення – серед них плавальний басейн «Лазурний» по вул. Спортивній, який нині розтягнуто на металобрухт. До слова, метал, який піддається знезараженню, на території зони демонтується легально і після всіх необхідних процедур вивозиться за її межі. Решту ховають у могильниках або залишають на місцях. Попри поширені міфи, у Прип’яті немає зграй бродячих псів – адже на всій території зони розвелось чимало вовків. Які елементарно знищили собак.

Фінальний – і, напевно, найцікавіший об’єкт екскурсії – станція дального радіолокаційного перехоплення «Дуга» біля селища Лелів, що отримала неофіційну назву «Чорнобиль-2». Овіяний масою домислів і легенд, це один із найсекретніших радянських військових об’єктів, функція якого полягала у завчасному виявленні запусків балістичних ракет з ядерними боєголовками на території США. Парадокс історії, однак, у тому, що ядерний удар прийшов не з боку Америки – а буквально «з-за спини», з території власної електростанції всього за кілька кілометрів від військової частини.

До 2013 р. «Чорнобиль-2» залишався закритим для візитів, хоча станція не працює вже майже 30 років. Як при ближньому, так і при дальному огляді споруда вражає уяву: дві послідовні сітки антен мають довжину близько 800 м і здіймаються на висоту 150 м над землею. Це єдина з трьох відомих «Дуг», яка вціліла до сьогоднішнього дня – в інших регіонах СРСР подібні системи давно розібрані. Тоді як «Чорнобиль-2» ліквідувати на металобрухт досі не вдалося – поетапний крановий демонтаж його конструкцій надто складний і затратний, тоді як підривні роботи унеможливлені близькістю ЧАЕС.

Є сподівання, що радіолокаційну станцію «Дуга-3» все-таки збережуть як пам’ятник історії – як і багато інших об’єктів на території Чорнобильської зони відчуження, що їх час, як і смерть, невблаганно стирають і з людських карт, і з людської пам’яті. Адже, попри все, зона живе своїм життям, «чортове колесо» історії не стоїть на місці. І нехай на перший погляд час у багатьох її кутках зупинився – ця видимість оманлива. Життя і смерть не зупиняються ніколи.

Покинуті дитячі майданчики

Колекція кумирів. Необхідний атрибут кожної епохи