Нові казки старого міста

Автор: Святослав Вишинський

Щойно наближаються будь-які вибори – як у публічному просторі одразу нізвідки виринають давно забуті політики, громадські діячі, а поряд з ними все частіше – нові партійні бренди, об’єднання і громадські організації. Найпопулярніша тенденція останнього року – громадські рухи. Сезон «весна-літо». Відколи політтехнологи почали доносити своїм клієнтам думку, що жодні партії в пересічних громадян довіри більше не викликають і будь-яка партійність спрацьовує як антиреклама – метикуваті ділки почали готувати зміни до законодавчого поля, за якими балотуватись на місцевих виборах змогли би не тільки висуванці від політичних сил, але й від громадських рухів.

Про цю тенденцію серйозно заговорили ще при Вікторі Януковичу, і по суті вона відображала ту ж схему, за якою свого часу на парламентських виборах повернули «мажоритарку». Формальне запровадження цих змін – це питання часу, а позаяк суспільні настрої під впливом Евромайдану суттєво не змінились, то й зміна політичного фасаду навряд чи пригальмує скору реалізацію прогресивного задуму. Адже зайняти теплі місця в сесійних залах різних рівнів хочеться всім незалежно від партійності. А велика політична мета, як відомо, завжди виправдовує засоби.

Першою на цьому поприщі в Чернівцях спрацювала група впливу «Рідне місто», яка зробила ставку на однойменну громадську ініціативу Сергія Осачука – та одночасно взяла під контроль місцевий осередок політичної партії з такою ж назвою. З 2011 р. це дозволило «Рідному місту» фігурувати в публічному просторі в якості громадської організації, а всі формальні процедури, пов’язані з виборами, проводити через партійну структуру. Саме таким чином на поч. 2013 р. «Рідне місто» провело до Чернівецької обласної ради свого першого депутата Андрія Білогорку. Подібно до того, але в площині боротьби за посаду міського голови – з того ж 2011 р. працювала ініціатива Юрія Івашина «Спільними зусиллями захистимо Чернівці», яка навіть намагались підняти питання місцевого референдуму щодо дострокового припинення повноважень Чернівецької міської ради.

За схожим принципом у 2012 р. діяв і депутат обласної ради Віталій Ткачук, який фактично проводив парламентську кампанію під брендом руху «Нам тут жити!», а de iure балотувався від маловідомої політичної партії «Україна майбутнього». Варто думати, що під найближчі вибори він знову вирине на політичному небосхилі – разом із підручним рухом, який, попри весь комізм, багатьом таки вкарбувався у пам’ять. Ті ж, хто не встиг обзавестись «прохідним» місцем у списках популярних політичних партій – узялись терміново обзаводитись «громадськими» рухами. Судячи з усього, чимось таким стала і нова місцева ініціатива під звучною назвою «Нові Чернівці», яку 15 квітня презентували в Українському народному домі.

Як кулуарно висловився один із журналістів, це були «40 хв. ні про що», котрі, однак, у чомусь таки були повчальними. Попри все, на прес-конференцію прийшло багато громадських діячів і журналістів – усі очікували якоїсь інтриги, появи знаного гравця в новому публічному амплуа. І були розчаровані, ба навіть роздратовані тим, що сподівання не виправдались не тільки розмовами про зроблене (а точніше – ще не зроблене героями події), але й цілковитою невизначеністю планів «Нових Чернівців» щодо того, що і як слід оновлювати. Гасло «Візьми і зроби», озвучене головою організації Русланом Цаплюком, за таких обставин складалось на недоречний жарт.

І хоча «Нові Чернівці» вже мають і голову з офіційними візитками, і задекларованих 30 членів, і прес-секретаря, і офіс на вул. Садовій, і порожній сайт без інформації – довіру до учасників конференції це не вселило. Як би 21-річний активіст, франківчанин (sic) Омелян Тарнавський емоційно не переконував «Довіртеся і повірте» – журналісти, звісно, не повірили. Хоча телевізійні сюжети на ТРК «Буковина» і «Чернівецькому промені», як не дивно, вийшли доволі схвальні, і тільки ТВА додали крихту сумніву. Не повірили й жодному слову 37-річного підприємця Руслана Цаплюка, при тому невідомо де більше – коли він говорив, що «Нові Чернівці» працюватимуть як «менеджери», чи коли запевняв, що в них «немає політичного бачення» – чи коли, нарешті, згадав дві ями на неіснуючому в Чернівцях «просп. Миру» (який найближче можна віднайти хіба що у Хмельницькому).

Втім, на пряме запитання, чи висуватиме громадська ініціатива своїх кандидатів на виборах 2015 р. – прозвучало таємниче: «Якщо захоче громада». Це до болі нагадало «Свободу», яка на поч. 2011 р. запитувала в чернівчан, чи голосувати за подолання вето міського голови – з усім відомим результатом, який було неважко спрогнозувати наперед. А поки що «Нові Чернівці» починають з популярної (поки що) теми благодійності – якою вони, однак, воліють займатись дуже публічно (хоча і це похвально). Втім, ніяких конкретних результатів ініціатива представити не мала, тож кинуте кимось «Всі говорять, а ніхто не робить», напевно, слід було розуміти і як самокритику.
В чому ж виражається головне гасло «Місто нових можливостей» – учасники прес-конференції конкретизувати так і не змогли. Представники «Нових Чернівців» над цим наполегливо думають. Павло Кирилюк вважає, що все ще «треба знайти якусь конкретну річ», а відповідальний за молодіжну політику Омелян Тарнавський, схоже, вже її знайшов: «Треба якусь фабрику», яка дозволить вирішити питання міського безробіття. На такий провал серед присутніх слухачів не розраховували навіть найбільші скептики. Тож якщо спонсори проекту не зроблять кадрових висновків, «Нові Чернівці» очікує старий і неминучий фінал. По-чернівецьки.