Обличчя націоналізму: автономні рухи (ч3)

Автор: Святослав Вишинський

Широкого розголосу у Львові у 2012-2013 рр. набув громадський рух «Автономний опір», що поєднує націоналізм з елементами лівих ідеологій (антикапіталізм, синдикалізм). Раніше його неформальним лідером вважався депутат-«свободівець» Юрій Михальчишин(на фото), однак після тривалої конфронтації львівські «автономи» перейшли в опозицію до «Свободи», що супроводжувалося численними силовими конфліктами – останніми з яких стали сутички у Львівській ОДА під час подій Евромайдану. При цьому «Автономний опір» є чи не єдиним легалізованим представництвом значно ширшого автономного руху крайньоправих, котрий виник на уламках Української націонал-трудової партії після 2008 р. Ідеологічним натхненником автономних правих, які переважно діють мережевими групами без центрального керівництва, досі вважається засновник УНТП Євген Герасименко. В Чернівцях за участі «автономів» у 2011-2012 рр. проводились марші відзначення Коліївщини.

Автономна публіка критично налаштована до парламентських методів боротьби, надаючи перевагу прямій ідеологічній агітації, профспілковій діяльності та акціям прямої дії. При цьому доволі часто перетинається з навколофутбольним рухом хуліганів (які беруть безпосередню участь у бійках) та ультрас (організованих уболівальників на стадіонах). Об’єднуючи гарячу пасіонару молодь, навколофутбольна тема традиційно вирізняється націонал-соціалістичними і расистськими настроями. В Україні практично за кожним футбольним клубом закріплені хуліганські «фірми», більшість з яких дотримуються крайніх політичних поглядів. Серед найвпливовіших – фанатські угруповання клубів київського «Динамо», львівських «Карпат», харківського «Металіста» і дніпропетровського «Дніпра». Звідти ж черпають кадри практичні всі українські націоналістичні організації (за виключенням хіба що «Тризуба»).

У медіа-просторі не менш популярними персонажами є Дмитро Корчинський (на фото) і його напівфеодальна дружина під назвою «Братство» – котра, однак, зареєстрована в якості політичної партії. Доводячи до політичного абсурду УНСОвську стилістику, «Братство» з основним центром у Києві, попри свою нечисельність, у більшості випадків виступає ефективним провокатором ЗМІ. В першій фазі Евромайдану саме «братчикам» приписували організацію безладів біля Адміністрації Президента. В цілому організація не користується довірою серед націоналістів і традиційно сприймається в ролі провокатора. Хоча це не заважає Дмитру Корчинському на правозахисній темі підтримувати стосунки з рядом об’єднань, у т.ч. СНА і «Патріотом України».

Серед менш впливових організацій варто назвати «Кіш Характерного козацтва», в минулому близький до Української консервативної партії скандальновідомого ректора МАУП Георгія Щокіна(на фото). Головні центри «характерників» у Києві і Хмельницькому, діяльність об’єднання курують лідер українського рідновірства Володимир Куровський та Андрій Попик (Святозар Подільський). Серед відомих вихідців – бард Василь (Живосил) Лютий. У Луцьку доживає останніх днів Національний альянс, активніший у перші «післяпомаранчеві» роки на хвилі політичного зростання волинського депутата Ігоря Гузя.

Фактично припинило існування колись союзне СНПУ Всеукраїнське об’єднання «Державна самостійність України», з якого починав свою політичну кар’єру легендарний Олександр Музичко. Нині від нього залишився лишень історичний клуб «Холодний яр» під керівництвом Романа Коваля. Проте із небуття несподівано повернулась Соціал-Патріотична асамблея слов’ян Едуарда Коваленка, який планує висувати свою кандидатуру на президентських виборах 2014 р. Десять років тому при допомозі рейдерськи захопленого бренду УНА він дискредитував кампанію Віктора Ющенка, розігруючи для ЗМІ неонацистські спектаклі – не виключено, що він відіграватиме аналогічну роль і тепер.

На поприщі молодіжної політики, крім мейнстрімової і доволі поміркованої Національної скаутської організації України «Пласт», протягом багатьох років діяли й інші об’єднання, афілійовані з «дорослими» націоналістичними партіями. Серед найвідоміших – уже неіснуюча «Рутенія», близька до західноукраїнської УНА-УНСО, і діюча Організація української молоді «Спадщина» з центром у Львові. До 2004 р. остання відігравала роль юнацької вишкілької структури СНПУ, багато в чому нагадуючи «Пласт». Нині вже не має зв’язків зі «Свободою» і всебічно підтримується нардепом Андрієм Парубієм.

Поле проросійських правих сил в Україні характеризується не меншою строкатістю. Серед них, однак, варто виділити Український рух проти нелегальної іміграції під керівництвом правозахисника Ярослава Дунаєва, створений за лекалами російського ДПНИ Александра Бєлова. Зосереджуючись на темі легальної протидії іміграції з країн Третього світу, київське УДПНИ, тим не менше, практично не подає ознак української ідентичності, хоча довгий час перебувало у співдотику з місцевими націонал-соціалістичними угрупованнями. На сьогоднішній день у конфлікті з «Правим сектором».

Нарешті, окремої уваги заслуговує Російсько-Український національний альянс під керівництвом політв’язня Податкового Майдану Ігоря Гаркавенка. Дотримуючись панслов’янських ідей на грані синтезу українського і російського націоналізмів, об’єднання РУНА позиціонує себе як антикремлівську силу і, поряд з «Правим сектором», декларує протистояння режиму Володимира Путіна як «антиросійському» по духу – і в цьому відтворює загальноросійський опозиційний націоналістичний тренд, який для більшості українських оглядачів залишається світоглядовою terra incognita.