Люстрація і туалети

Геннадій Москаль, який не не залишає буковинський електорат напризволяще, а перченим словом  його підбадьорює, нещодавно повідомив нам, що у країні різко впало виробництво. Зокрема і на Буковині. Те, що впав курс гривні ми і без Москаля бачимо, коли пробігаємо повз обмінних пунктів. Вчора чернівецькі пенсіонери та інваліди з’ясували, що у них більше нема соціальних проїзних.   Ще не з’ясували вони,  що підвищення цін і на продукти і на транспорт не забаряться. Ситуація неприємна. Але є в Україні галузь, яка набирає обертів. Це галузь люстрації, яка, на мій погляд, має великі перспективи. 

Чому вона перспективна? Фактично, люстрація –  єдиний козир нової влади, і влади наступної(тому що ця може довго не протриматися).  Єдиний спосіб розважити громадськість. Я продивився про що ми говорили півроку тому, півтора роки тому. Про туалети, виявляється,  ми говорили. Була така дискусія: Папієв обіцяв, що усі шкільні туалети будуть у будівлях сільських шкіл, а не на вулиці. А журналісти шукали, чи не залишилося тих туалетів десь таки на вулиці. Це була  тема. Про книгарні ми говорили, чи правильно їх об’єднувати, чи це хитра комбінація влади, щоб отримати приміщення.  Про мерів і голів сільради, які на хабарях упіймані – говорили.  Про дитячу лікарню у Чернівцях говорили, чи все там побудували чи ні. Лікарня, до речі, фантастична, але так її ніхто й не похвалив по-справжньому. А шкода. Тому що її поява завдячує не тільки державі, а лікарям-ентузіастам.  Нашим буковинським лікарям-ентузіастам.

Сьогодні, якщо брати саме місцеві теми, говорять про кадрові зміни і люстрацію. Це чіпляє, це відповідає настроям.  Згідний з тим, що багато людей зарвалися  в багатьох галузях, в таких далеких одне від одного, наприклад,  як медицина і міліція.  Щось треба робити. Хоча, дивно,  довелося зіштовхуватися із тими ж медиками останні роки. І я вражений, наскільки багато там залишилося людського, безкорисливого і в той же час фахового. Так само рятують людей, як і колись. Допомагають із задоволенням. Не знаю, може таланить мені. Але тим не менш. Люди скаржаться, значить є підстави. 

Але ця репліка про те, що якщо люстрація займе у медіа-просторі місце тих же туалетів, тих же маленьких економічних досягнень, будівництва садочків, допомоги соціально незахищеним, створення профспілок, захисту працівника, проблем книгарень, то це буде неправильно. А у перспективі призведе до катастрофи.  Вже не напівкатастрофи, а справжньої. А люстрація може таки стати головною на медіа- полі, тому що якихось економічних планів особливих, бачимо, нема.   Але через рік, два, три люди спитають: люстрація є, де туалети?  Дороги де? Підвищення зарплат, пенсій? Думаєте, буде що відповісти?

Як завжди буває у хворобливі гарячі часи,  з’явилося багато людей, які бачать кайф у помсті, у ненависті.  Але справжній кайф у нових туалетах, кав’ярнях,  нових робочих місцях, нових законах, які б захищали працівників, в нових можливостях для молоді ( а власне у наявності роботи для неї), у нових підприємствах.  Все це не робиться у камуфляжах і масках. Це можна сказати точно. 

Крім того, ми дуже багато говоримо про політичні свободи, але мало про особисті свободи. А це річ куди важливіша. Свобода українського пенсіонера не в тому, щоб раз на кілька років кидати бюлетень за незнайому людину “правильного” налаштування. Його свобода в тому, щоб мати можливість з’їздити до родичів, здійснити такий-сякий шопінг, мати гроші на якісь захоплення,  пригостити онуків, не боятися за дітей. Чи додалося цієї свободи? Питання риторичне.  Віднялося.  Просто ми про це ще не подумали. Тож, громадськість у нас, здається мені, за продовження революції. А я за продовження туалетів.  Через рік-два за туалети будуть виступати більшість звичайних громадян, побачите. Але революцію не зупинити? 

 Автор: Сергій Воронцов