ВР України прийняла закон про тимчасово окупований Крим. За незаконний вїзд до Криму 3 роки позбавлення волі(мінімум)Цілий текст

Колаборація із окупантами розцінюється ним як державна зрада.  

ЗАКОН УКРАЇНИ

Про забезпечення прав і свобод громадян

на тимчасово окупованій території України

          Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав поза процедурою, визначеною Конституцією та законами України, Гаазькими правилами 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв’язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншим міжнародним договорам, є незаконною окупацією території суверенної держави України.

Стаття 1. Мета Закону

Цей Закон визначає статус території, тимчасово окупованої в результаті збройної агресії Російської Федерації, встановлює особливий правовий режим на цій території, визначає особливості діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах такого режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб.

Стаття 2. Тимчасово окупована територія

У цьому Законі тимчасово окупованою територією України є:

1) територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополь;

2) внутрішні води і територіальне море України, його дно і надра, на яких Україна здійснює суверенітет, континентальний шельф і виключна економічна зона, де Україна у відповідності зі своїм законодавством користується фіскальними, санітарними, імміграційними та митними правами, а в особливій економічній зоні і на континентальному шельфі – суверенними правами і юрисдикцією;

3) підводний простір в межах територіального моря;

4) повітряний простір, розташований над територією, зазначеній у пунктах 1 та 2 цієї статті.

Стаття 3. Правовий режим тимчасово окупованої території

Відповідно до цього Закону встановлюється правовий режим тимчасово окупованої території, який передбачає:

правові наслідки актів, рішень органів (посадових осіб), що прийматимуться/вчинятимуться  на тимчасово окупованій території;

обмеження вільного пересування на тимчасово окупованій територій;

гарантування права власності на нерухоме майно на тимчасово окупованій території;

особливості (заборони) економічної діяльності на тимчасово окупованій території;

відповідальність осіб, що порушують законодавство України.

Стаття 4. Захист прав людини та культурної спадщини на тимчасово окупованій території

Тимчасово окупована територія є невід’ємною частиною території України і на неї поширюється законодавство України. Відповідальність за порушення визначених Конституцією та законами України прав людини на тимчасово окупованій території відповідно до норм міжнародного права покладається на Російську Федерацію.

Кабінет Міністрів України надає відповідним міжнародним організаціям інформацію про факти порушення прав людини на тимчасово окупованій території.

Відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної тимчасово окупованій території, повністю покладається на Російську Федерацію як на державу, яка здійснює військову окупацію.

Відповідальність за охорону культурної спадщини на тимчасово окупованій території покладається на Російську Федерацію.

Стаття 5. Діяльність державних органів та органів місцевого самоврядування на тимчасово окупованій території

Державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Забороняється діяльність органів (посадових осіб), створених (призначених/обраних) у порядку, що суперечить Конституції та законам України.

Акт (рішення), прийнятий органами (посадовими особами), зазначеними в частині другій цієї статті, є незаконним і не породжує правових наслідків.

Стаття 6. Обмеження свободи пересування на тимчасово окупованій території

Тимчасово окупована територія є зоною з обмеженим доступом в‘їзду та виїзду.

Для громадян України, іноземців та осіб без громадянства в’їзд на тимчасово окуповану територію та виїзд з неї допускається лише за спеціальним дозволом та через пункти в‘їзду-виїзду в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Стаття 7. Гарантування права власності на нерухоме майно на тимчасово окупованій території

За державою Україна, Автономною Республікою Крим, територіальними громадами та за іншими суб’єктами публічного права України зберігається право власності на майно, що знаходиться на тимчасово окупованій території.

За  фізичними та юридичними особами зберігається право власності на майно, що знаходиться на тимчасово окупованій території, якщо воно набуте відповідно до законів України.

На тимчасово окупованій території будь-який правочин, щодо нерухомого майна, укладений з порушенням вимог законодавства України, вважається недійсним з моменту укладення і не створює правових наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю.

Набуття права власності на майно на тимчасово окупованій території допускається лише у разі спадкування за законом чи за заповітом, якщо спадкоємці відносяться до однієї із черг спадкоємців за законом України.

Стаття 8. Особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території

На тимчасово окупованій території забороняється:

а) будь-яка господарська діяльність (підприємницька та некомерційна господарська діяльність), якщо вона підлягає державному регулюванню, зокрема ліцензуванню, отримання дозвільних документів, сертифікації тощо;

б) ввезення та/або вивезення товарів військового призначення та подвійного використання;

в) організація залізничних, автомобільних, морських, річкових, поромних, повітряних сполучень;

г) користування державними ресурсами, у тому числі, природними, фінансовими, кредитними;

д) здійснення грошових переказів;

е) фінансування діяльності, передбаченої пунктами «а» – «д» цієї частини, або сприяння їй в інший спосіб.

На тимчасово окупованій території діяльність, передбачена частиною першою цієї статті, допускається у випадках та в порядку, встановлених Кабінетом Міністрів України (Національним банком України – щодо здійснення грошових переказів), якщо це відповідає державним інтересам України, мирному врегулюванню конфлікту, деокупації або гуманітарних цілям.

Встановлені законодавством України санкції за здійснення на тимчасово окупованій території господарської відповідальності, поширюються також на пов’язаних осіб (осіб, які спільно або узгоджено здійснюють господарську діяльність, у тому числі, спільно або узгоджено чинять вплив на господарську діяльність іншої особи).

Стаття 9. Зобов’язання державних органів України

У разі порушення вимог цього Закону, державні органи України застосовують механізми, передбачені законодавством України і міжнародними договорами України з метою захисту прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб та безпеки України.

Стаття 10. Колабораційна діяльність

Колабораційна діяльність, тобто умисне, добровільне співробітництво у будь-якій формі з окупаційною державою або її представниками на шкоду державним інтересам України вважається державною зрадою і тягне за собою кримінальну відповідальність.

Стаття 11. Відповідальність

Особи, винні у порушенні вимог цього Закону, несуть відповідальність, передбачену законами України. 

ІІ. Перехідні положення

У Кримінальному кодексі України (Відомості Верховної Ради України, 2001 р., № 25 – 26, ст. 131):

1) абзац перший частини першої статті 111 доповнити словами “а так само колабораційна діяльність,”;

2) доповнити статтями 202¹ і 332¹ такого змісту:

“Стаття 202¹. Порушення обмежень (заборон) економічної діяльності на окупованій території України

1. Порушення обмежень (заборон) економічної діяльності на тимчасово окупованій території –

карається позбавленням волі на строк від трьох до шести років з конфіскацію майна.

2. Ті самі дії, вчинені за попередньою змовою групою осіб, або службовою особою з використанням службового становища, –

караються позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю та з конфіскацію майна.

3. Дії, передбачені частиною першою або другою цієї статті, вчинені організованою групою, –

караються позбавленням волі на строк від семи до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацію майна;

Стаття 332¹. Порушення порядку в’їзду на тимчасово окуповану територію та виїзду з неї

1. Порушення порядку в’їзду на тимчасово окуповану територію України та виїзду з неї –

караються позбавленням волі на строк від трьох до п’яти років з конфіскацією транспортних засобів або інших засобів вчинення злочину.

2. Ті самі дії, вчинені повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або службовою особою з використанням службового становища, –

караються позбавленням волі на строк від п’яти до семи років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією транспортних засобів або інших засобів вчинення злочину.

3. Дії, передбачені частиною першою або другою цієї статті, вчинені організованою групою, –

караються позбавленням волі на строк від семи до дев’яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією транспортних засобів або інших засобів вчинення злочину”.

ІІІ. Прикінцеві положення

1. Цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування.

2. Дія статей 4, 5, частин другої та третьої статті 7 цього Закону поширюється на правовідносини, які виникли з 1 березня 2014 року.

3. Закони та інші нормативно-правові акти України діють у частині, що не суперечить цьому Закону.

4. Кабінету Міністрів України:

1)    прийняти нормативно правові акти на виконання цього Закону;

2)    привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;

3) забезпечити прийняття органами виконавчої влади нормативно-правових актів, що випливають із цього Закону;

4) забезпечити приведення нормативно-правових актів органів виконавчої влади у відповідність із цим Законом.

5. Рекомендувати Національному банку України прийняти нормативно-правові акти на виконання цього Закону.