Теорема Ніконова-Кушнірика

 Автор: Святослав Вишинський

Перший дзвіночок тих подій, які відбулись у Ратуші 20 лютого, пролунав ще восени, задовго до вирішальної сесії, на якій збірна опозиції разом із «тушками» Партії регіонів проголосувала за призначення нового секретаря Чернівецької міської ради. Парадоксальним, хоча багато для кого й очікуваним стало обрання на цю посаду колишнього «регіонала» Ярослава Кушнірика – і що важливо: з особистої подачі керівника фракції «За Батьківщину» Олексія Каспрука. Така різка перестановка більшість присутніх біля стін Ратуші протестувальників відверто шокувала, але, насправді, в ній не було порушено жодної традиції буковинського політикуму.

Отже, першим сигналом до «прецеденту Кушнірика», напевно, слід вважати малопомітний для пересічних городян, але доволі знаковий для громадських діячів і журналістів «прецедент Ніконова» у жовтні 2013 р. Тоді, в ході кулуарних розборок, які пов’язувались з вірогідним конфліктом між групою «Рідне місто» і місцевою Партією регіонів, з посади керівника департаменту містобудівного комплексу та земельних відносин Чернівецької міської ради було усунуто «регіонала» Володимира Ніконова. А через деякий час на бізнес-об’єкти формально його колишньої дружини Галини Ніконової, на яку зареєстроване кондитерське підприємство «Ваніль», почали навідуватись перевірки з міської ради, вишукуючи різноманітні порушення в будівництві.

Шукати довго не довелось, адже розходження з проектом будівлі за адресою вул. Руська, 209 було помітне навіть неозброєним оком. Чому їх помітили тільки після конфлікту з Володимиром Ніконовим – питання до тієї ж міської влади, але в даному випадку нас більше цікавить те, якого висвітлення ця тема набула в опозиційному середовищі. Чи не єдиним чернівецьким телеканалом, який тоді подавав інцидент у «ванільних» для бізнесу Ніконових тонах, був – уже на той момент відверто революційний – ТВА. Нейтрально-співчутливий інформаційний супровід у такій ситуації виглядав аж надто неприродньо, особливо на тлі відсутності інтересу до цієї теми з боку ТРК «Чернівці» і «5 каналу».

З якою швидкістю у жовтні Володимир Ніконов, будучи членом Партії регіонів, раптово став «жертвою» владної сваволі – настільки ж стрімко ще донедавна «регіонал» і член команди Віталія Михайлішина Ярослав Кушнірик став «молодцом» і майже «героєм» революції, що в каятті випередив і Василя Дутчака, і Олександра Паскаря, і решту місцевих «регіоналів» – а тобто «також чернівчан», як про них висловився Микола Федорук 20 лютого. Всі перебіжчики одразу стають «хорошими хлопцями», їхніми посадовими і бізнесовими проблемами починають співчутливо перейматись «незалежні» ЗМІ, потік ярликів миттєво припиняється, одіозні фігури на деякий час потрапляють у сферу медіа-комфорту.

Всі їхні наступні кроки, котрі прямо суперечитимуть попереднім позиціям і заявам, після перших іронічних зауваг далі знаходитимуть тільки схвалення і підтримку. А головному герою, напевно, пощастить так сильно, що їдких реплік і від політиків, і від журналістів він зовсім не почує. До речі, буде цікаво спостерігати, в якому руслі Ярослав Кушнірик та колишні «регіонали» в міській раді діятимуть далі щодо питання земельної власності скандального ринку «Добробут», адже раніше, як члени фракції Партії регіонів, вони виступали за її повернення до комунальної власності Чернівців. Питання, зауважимо, суто господарське, тож революційні події, в теорії, не мали би на нього впливати.

Особисто я не маю нічого проти «регіонального» минулого Ярослава Кушнірика, оскільки не вважаю за правильне політизувати проблеми міського господарства та місцевого самоврядування. Проте останніми роками ці питання політизувала сама опозиція. Всім, начебто, і так зрозуміло, що Віталія Михайлішина зняли з посади не за погане управління ЖКГ (хоча і за це «для картинки» критикували, але ніколи не набирали достатньої для його усунення кількості голосів) – а за приналежність до конкуруючої політичної сили, підтримку Віктора Януковича, трагедії і злети столичного Евромайдану. Тоді як у випадку новообраного секретаря про недавню приналежність до Партії регіонів усі вибірково забули – натомість, устами Олексія Каспрука, згадали про «фаховість і порядність», а 21 лютого, устами Ярослава Кушнірика, і про «деполітизацію» ЖКГ.

Мас-медіа ж цю оригінальну комбінацію мовчки «обслужили»: опозиційні видання, які перші мали би відреагувати, піднявши питання невідповідності слів і дій буковинської опозиції – ніяких помітних оцінок голосуванню депутатів не дали. Найбільш революційна газета в повідомленнях про обрання Ярослава Кушнірика на своєму сайті жодного разу не згадала про його колишню партійність. Коли ж у блогах і соціальних мережах такі оцінки дали блогери та громадські діячі – деякі журналісти, чомусь захищаючи політиків, не полінувались обвинуватити критиків мало не в «замовній інформаційній кампанії», до якої, напевно, внесуть і цю статтю.

У багатьох із них чимало креативності для нових ярликів на незгодних, а от на внутрішню (бо, як видно з таких інцидентів, аж ніяк не зовнішню) критику і контроль опозиції – натхнення не вистачає. В цьому контексті пригадуються тези кількох відомих журналістів на осінніх засіданнях Чернівецького медіа-клубу: задача журналістики першочергово полягає у критиці чинної влади, а не опозиції, щойно ж владою стане опозиція – з наступного дня почнуть критикувати її. Тенденційність такої установки сумнівів не викликає, але в даному випадку важливіше те, що ні з першого, ні з наступного дня – не почали. А це і потрібно довести.

 фото “МБ”