Два фашизми. За ціною одного. До чернівецьких подій

 Автор:Святослав Вишинський

Ні з того, ні з сього злободенним у нас став фашизм.

Хто його робить злободенним сьогодні?

Петро Кобевко, 14 травня 2013

Справа Артема Маловажного стала своєрідним «лакмусовим папірцем» і для буковинської опозиції, і для близьких до неї засобів масової інформації. Як ми і прогнозували раніше, влада не упустила нагоди скористатись компрометуючими матеріалами, на протязі останнього року розміщеними в мережі Інтернет самим громадянином Маловажним – і які навіть після гучних скандалів він не поспішає прибирати. І хоча у відео-зверненні до Михайла Папієва чернівецький ультрас спробував поіронізувати на тему тотожності свастики та ідеології фашизму, то в інтерв’ю газеті «Час» уже цілком серйозно визнав, що дотримується націонал-соціалістичної ідеології.

В цьому, зрештою, немає протизаконного, і слова губернатора про якусь «моральну відповідальність» за римські салюти з точки зору Кримінального Кодексу не мають жодних наслідків – благо, скандальні «закони 16 січня», в яких передбачалось посилення переслідувань за глорифікацію фашизму, об’єднаними силами влади і опозиції були скасовані. Швидше за все, прийнятий пізніше президентський закон про амністію дозволить Артему Маловажному та ін. дійсним і вірогідним учасникам штурму ОДА 24 січня уникнути відповідальності і за інші речі.

В усій цій історії цікавіші не буковинські праві, а ті, хто ними опосередковано управляють. Що характерно – в інтерв’ю біля стін Шевченківського районного суду, де 5 лютого Артему Маловажному та підозрюваним у безпорядках на вул. Грушевського в Чернівцях обирався запобіжний захід, лідер місцевих футбольних фанатів заявив, що адвоката йому надав особисто нардеп від ВО «Батьківщина» Максим Бурбак. Опозиція таки вирішила не кидати тимчасових подорожніх навіть попри ризик зіпсувати собі політичне реноме. Це, до речі, означає, що громадянин Бурбак не така «страшна» людина, як про нього на одному відео відгукувався редактор «Часу» Петро Кобевко. Але, як видно, страшний політик, якщо помислити в категоріях послідовності.

 Вже ні для кого не секрет, що Артем Маловажний, м’яко кажучи, правіший за націоналістів – і що це зовсім не в’яжеться зі світоглядовими засадами евроінтеграторів з ВО «Батьківщина». Скільки скандалів супроводжували навіть альянс партії Тимошенко-Яценюка з «екстремістами» зі «Свободи», скільки крокодилячих сліз було пролито – і скільки статей написано на тему «коричневої чуми». Зокрема, і на чернівецьких інформаційних сайтах, які перебрали на себе роль борців із «фашизмом», «суспільними загрозами», за толерантність і мир в усьому світі. Лишень для того, аби зараз замовчувати очевидні речі та, демонструючи чудеса журналістської еквілібристики, обходити незручні кути всіма мислимими формулюваннями «нібито розміщені», «нібито провокаційні» та ін. Що виглядає особливо ідіотично на тлі того, як герой історії послідовно ламає стереотипи, «зігуючи» Михайлу Папієву і аж ніяк не бажаючи грати роль «толерантного націоналіста», яку йому безуспішно намагаються приписати партійні журналісти.

 На відміну від них, Артем Маловажний чи то в силу зухвалості, чи то юнацької наївності, здається набагато щирішим. Він без вивертів визнає, що і фотографії його, і погляди теж – і навіть на останні закиди у співпраці з Віталієм Михайлішиним у 2012 р. видав напряму, що «тупо зарабатывал на нем деньги, когда была возможность». Це, правда, ніяк не вписується в образ ідейного політичного солдата зразка 1933 р., як і в обвинувачення у злочинності та корумпованості влади зразка 2014 р. Злі язики з тієї ж «Батьківщини» стверджують у кулуарах, що деякі особи в кампанії 2012 р. займались не тільки організацією молодіжних заходів, але й не дуже почесною скупкою голосів студентів на користь провладного кандидата. Після всього сказаного ліричні відступи у відео-зверненні Артема Маловажного без долі цинізму сприймати якось не виходить.

Судячи з усього, наш герой свідомо чи несвідомо приміряє роль «зірки» російського націонал-соціалізму Максима Марцинкевича («Тесака»), який починав з вуличних акцій і полювання за педофілами для власної відео-програми «Format 18», а закінчив, після «ходки» на «зону», у гламурній студії телеканалу «Дождь» – у якості професійного медіа-екстреміста «за викликом». А також ведучого семінарів на тему як не платити за речі в магазинах: «тупо» «взял и пошел». Втім, граючи в такі ігри і посилаючи салюти губернаторам, «немудрено» і догратись, і це варто взяти на замітку. Благо, на третьому курсі ще є незмарнований час.

Однак, як ми вже говорили, цікавіша не політична біографія Артема Маловажного, а те, що і як відбувається навколо його скромної персони. В його випадку складно сказати, що гірше – визнати, що рік тому щиро підтримував Віталія Михайлішина і партію влади, чи що робив це виключно з матеріального інтересу. У свою чергу, чернівецьким евро-опозиціонерам пізніше буде складно пояснювати, чи вони підтримали ультраправих з ідейних мотивів, чи суто з політичного розрахунку. Адже, по суті, між Партією регіонів і фашизмом опозиція вибрала останній. Хоч «чорта лисого», нехай і «понарошку». В цьому, зрештою, не було б нічого поганого, якби не декларовані ліберальні принципи. На місці футбольних ультрас я би як вогню остерігався таких «союзників» – хоча, якщо раніше вони заробляли гроші на владі, важко не припустити, що тепер зароблятимуть на опозиції. Яка, за дивним збігом обставин, у числі зачинщиків і підозрюваних у штурмі ОДА у списках МВС не числиться.

Показово, що «обрані ЗМІ», як і деякі політики, всього цього до пори до часу не помічають. Це важливий сигнал для громадськості, адже він демонструє, що заради практичної доцільності і політики, і наближені до них журналісти готові йти на будь-які викривлення і маніпуляції. Навіть на значно більші, ніж ситуативні альянси зі «Свободою», яку дехто з них не далі як місяць тому натхненно викривав як «нацистську загрозу». Ще 15 травня, у зв’язку з антифашистським мітингом Партії регіонів, Петро Кобевко у програмі «Щоденно про злободенне» стверджував, що влада «хоче збудити те, чого немає». А нардеп Геннадій Москаль раніше показово писав запити до Міністерства юстиції в марних спробах знайти в Україні фашистів – очевидно, тепер це вже зайве, він просто може взяти номер телефону в Максима Бурбака.

Тим не менше, «фашиствующие молодчики» мені симпатичніші за деяких парламентарів. Принаймні, більшість українських крайньоправих вірять у те, що говорять. І готові нести за це відповідальність. Яка, в силу політичної кон’юнктури, рано чи пізно настане – не слід забувати, що свого слова досі не сказали єврейські організації, котрі і на індійські, і на німецькі свастики реагують однаково. Що за правильної медійної «розкрутки» примусить до публічних коментарів і самого Арсенія Петровича – а тоді вже не майте сумніву: футбольних ультрас і місцевих націонал-соціалістів «зіллють» швидко і без церемоній.

Напевно, вони це зрозуміли й самі, тому 6 лютого оголосили про створення «Правого сектора» на Буковині, до якого ввійшли також місцева організація УНА-УНСО та близька до Руслана Панчишина Чернівецька правозахисна група. А тим часом «реєстрова опозиція», отримавши посаду заступника голови обласної ради, розібрала барикади на вул. Грушевського.

 Від редакції маленький бонус.   Наприкінці подаємо, чи не толерантніший з постів на сторінці ВКонтакте Артема Маловажного.  Маленький привіт євроінтеграторам. Ну, по нашим то революційним міркам якраз те, чого чекають від євроінтеграції)))) За Маловажним. Майже жарт.