Тарас Возняк: Безголів’я

Передруковуємо блог відомого інтелектуала, публіциста Тараса Возняка на Українська правда:
Те, що відбувається на вул. Грушевського є прямим наслідком сьогоднішньої відповіді Арсенія Яценюка на заклики визначитися з лідером спротиву. Набравши духу він патетично заявив, що “лідером є український народ”. І це не тільки його відповідь, а групова.

Одна моя знайома не стрималася і просто на вулиці істерично розміялася. Патріотка з крові і кості. А не витримала. Сміх крізь сльози.

Тому й маємо ситуацію, коли другий місяць немає консолідованого (якщо не сказати жодного) проводу, але є широченне поле діяльності як для провокаторів режиму, так і для фонтанування народного гніву. І чого більше – сказати важко.

От і розливається море насильства. І напалму підливають з обох боків.

Що може й мало б сенс, якби мало конкретну тактичну і стратегічну мету, і конкретного лідера.

А так – сподівання організаторів або на випадкову перемогу на кшталт перемоги над Чаушеску. Або, з другої сторони, сподівання на привід до закручування гайок, дискредитації ЄвроМайдану і країни взагалі і введення військового стану.

Тому у мене запитання до кандидатів на лідера – гадаю, що на сьогодні їх більше, ніж ті троє, що стоять на сцені ЄвроМайдану – то що, ви вже зовсім не контролюєте ситуацію?

Відмовляєтеся бути лідерами?

Ну то тоді може вам не варто кандидувати на пост президента величезної країни?

Сьогоднішня криза, якщо вона минеться, вам вже так просто не пройде.

Співи і танці вже не пройдуть.

Так само, як і екстремізму місця не має бути.

Разом з тим це відповідь і тій гопоті, яка, радісно гикаючи, попри всі людські норми пропихала того чорного 16 січня драконівські закони.

Люди злі. Дуже злі.

Не пересидите. Не тепер, то в четвер.

Отож “лідером є український народ”? Добре. З режимом не розмовляємо? Добре.

То конкретний полковник, в разі, якщо захоче перейти на сторону мітингарів, має говорити з “українським народом”? Чи з ким? Хто візьме на себе ті чи інші зобов’язання? Український народ? Якщо так – то куди він має прийти? І на яку годину? Жовч.

Вести переговори конкретному полковнику немає з ким. Бо ж не з тріумвіратом чи з квадригою?

Яворівський закликає міліціонерів на Грушевського переходити на “нашу” сторону – яку “нашу”, з ким розмовляти?

Тому й не приходить до нашої трійці пан полковник – “недоговороспособны”. Тому й служать там, де служать… Я не про мерзотників.

Сто разів вже не один казав – президентська кампанія 2015 року в Україні завершилася 16 січня 2014 року. І переможець вже відомий. Якщо не впаде метеорит. А ви і далі бавитеся у президентський кастинг? Рекламуєте себе і свої партії?

Та люди все зроблять. Людям потрібні тільки мета, лідер і конкретне завдання. А нам знову “за рибу гроші”.

Отож провокація сталася. І вина за неї лежить не лише на професіоналах-провокаторах, але і тих, хто збираючи сотні тисяч людей, не можуть контролювати ситуацію. Якщо вже вилізли на подіум, то ви відповідаєте за тих, кого закликаєте бути з вами. Ще не зрозуміло?

Пройшло кілька годин і Яценюк з Тягнибоком з розпачем волають до неба з подіуму, що відбувається провокація? Кличко пробує припинити побоїще на Грушевського… А ви чого чекали? Київського торту після виступу на Майдані? Тягнибок – “збережім серце свободи”! Якої свободи? ВОСу? І тут не може не докинути копієчки до партійного рейтингу. Та схаменіться вже!

Так, відбувається провокація, але разом з тим і вибух народної люті. Люті, яка може знести всіх. Повторюю – всіх. В тім і тих, хто стоїть на подіумі. І тих, хто потирає ручки, дивлячись на палаючий автобус, коло екранів в кабінетах. Бо ж “все йде за планом”. Чим лідери на сцені Майдану похвалитися не можуть. Бо де ж той розрахований до хвилин план? На разі реалізується тільки план провокації…

І одним з пунктів плану провокацій є контрольоване безголів’я спротиву.

І останнє запитання – хто контролює це безголів’я. Наша глупота чи їхній план?