Чи здасть Яценюк Буковину?(політичні виграші на Майдані)

Попри удавану монолітність тріо Яценюк-Кличко-Тягнибок, очевидно, що кожен з цих трьох опозиційних лідерів веде свою гру. Наївно було б думати, опозиційні лідери вже про все домовилися, бо практика української політики показує, що дружити проти когось завжди легше, ніж дружити просто так. І кожен з цієї трійці аж ніяк не має наміру поступатися правом першої ночі з Україною. 

Всі ще добре пам’ятають гірки уроки 2005 року, коли ті, хто кував Помаранчеву революцію, пересварилися ледь не на другий день, після того, як окупували владні кабінети.Поки що важко сказати, що було б кращим для нинішньої опозиції: блискавичний злам Януковича за підтримки міжнародної спільноти, чи наявний стан речей з перспективою прийти до влади крізь прозорі виборчі урни.

Та факт залишається фактом – революційний бліцкриг не вдався, і протистояння Янукович vs Майдан перейшло у стадію окопної війни.І саме ця стадія виявила декілька цікавих соціологічних парадоксів. Здавалося би, при нинішній ситуації у країні, електоральні симпатії до лідерів опозиції мали б зашкалювати. Але все не так просто. 

Після ув’язнення Юлії Тимошенко формальним лідером опозиції, фактично шляхом самопроголошення, став Арсеній Яценюк. І якщо у студії ШустерLive чи на трибуні Верховної Ради цей інтилигент виглядає більш-менш грізно, то на сцені революційного Майдану він абсолютно чужорідне тіло.У 2009 році Яценюку вже пробували ліпити імідж агресивного політика. Тоді це викликало глузування та роздратування у людей, і призвело до провалу Яценюка на президентських виборах.    Але невдалі спроби продовжилися. Іміджмейкери рекомендували Арсенію Петровичу змінити окуляри, обзавестися борідкою. Та зробити цукерку все одно не вдалося.

У Яценюка не має ні харизми, на задатків для такого образу. Люди звісно слухають його полум’яні промови, але підсвідомо не вірять у те, що ця людина зможе когось провести на штурм. І справжнім Данко, який вирвав собі серце, аби освітити людям дорогу він ніколи не стане. Хіба що карикатурним, як у Леся Подеревянського.Як наслідок рейтинг Яценюка катастрофічно обвалився. Згідно опитування, яке проводили Центр соціальних та маркетингових досліджень «СОЦИС» та Соціологічна група «РЕЙТИНГ», якби президентські вибори відбувалися зараз, то за Яценюка проголосували б всього лише 9,4% виборців. Не кращі справи й у Олега Тягнибока. Його готові підтримати 5,1% виборців. Але із, так би мовити, злим українцем зовсім інша історія. 

На Майдані, зі своїм виразом обличчя серійного вбивці, він виглядає більш природньо, аніж Яценюк. Та й задекларований радикалізм «Свободи» формально спонукає її стати криголамом революції.

Й справді, і Тягнибок, і депутати від «Свободи» постійно в епіцентрі  революційних подій. Але вся ця метушня виглядає якоюсь картинною і покликана не на те, щоб спонукати людей до виконування якихось конкретних программ і планів, а на те, щоб засвітитися у випусках телевізійних новин. Агресивні марші молодиків по центру Києва, швидше, не так додали “СВободі”, як розчарували киян. Тому що вони справді хочуть лібералізму та європейських цінностей, а не сумнівної диктатури, яка передбачувано вщент зруйнує і без того хиткий державоустрій.  Тим більше, досвід Галичини, де “Свобода” має карт-бланш і повноту влади, доводить – крадуть чиновники там не менше.

Коли владі вдалося перевести Євромайдан у режим тактичної боротьби, виявилося, що Тягнибок та його партія не готові   запропонувати якусь альтернативу.

Єдиний у кого з цієї трійки, хоч і не набагато, зріс рейтинг, так це Віталій Кличко. І сталося це не завдяки якимись його особистим досягненням. Просто на фоні зарозумілого Яценюка та галасливого злого українця Тягнибока, простецький Кличко став на Майдані своїм.

Так, він не завжди може лаконічно сформулювати свою думку, не використовує багаторівневих словесних обертів. Але це йому й не потрібно.

Кличко, так би мовити, завжди тримався у тіні Яценюка та Тягнибока. Однак, саме Євромайдан став його стихією. Він досить вдало засвітився під час подій на Банковій 1-го грудня. Хто тоді штурмував Адміністрацію Президента, і навіщо – вже ніхто ніколи точно не дізнається. Але Кличко, що зупиняє бульдозер, погодьтеся ефектна, і що найголовніше, ефективна картинка. Кличка постійно оточують сотні людей, бо всім хочеться «доторкнутися», не стільки до політика, скільки до відомого на весь світ спортсмена.  

А це у випадку з Кличко та його неприхованими президентськими амбіціями зараз найважливіше.

Не докладаючи якихось надмірних зусиль, чемпіон світу з боксу, став серед опозиційних політиків фаворитом президентської гонки, бо його готові підтримати 18,6% виборців.

Здається, як не дивно, що стримує ріст рейтингу Кличка  його близькість до Яценюка та Тягнибока. 

Під час парламентської кампанії 2012 року Кличко, хоч і визначив себе, як опозиціонера, але відмовився метикувати на трьох з Батьківщиною та Свободою и питаннях розподілу округів та узгодження дій. Тоді це принесло успіх. Навесні 2013 він брав участь далеко не у всіх мітингах разом з Яценюком та Тягнибоком. Євромайдан змушує його підтримувати ілюзію абсолютної єдності усіх опозиційних сил.

Та навіть у цьому випадку, висловлюючись боксерською термінологією, Кличко тримає суперників на дистанції.І що найголовніше, нині саме Кличко поступово починає диктувати умови гри.

Справа у тому, що завбачливі аналітики передрікали нинішній крах рейтингу Яценюка. Йому треба було публічно підтримати Кличка, як єдиного кандидата від опозиції в обмін на гарантії призначення його прем’єр-міністром. Одним словом, провернути комбінацію, яку провернули Ющенко та Тимошенко 2004 року.Однак, дещо зажерливий   Яценюк вирішив, щ самий розумний він (це ж очевидно, що він не може віддати першість якомусь боксеру), і тепер має великі шанси опинитися біля розбитого корита. Бо Кличку вже є з ким домовлятися. На Євромайдані, як фенікс з попелу у великій політиці відродився Петро Порошенко. На виборах президента його вже готові підтримати 7,1% виборців. Він вже обійшов Тягнибока, і наближається до Яценюка.

Петро Олексійович людина прагматична, і чудово розуміє, що шансів стати президентом у нього практично не має. Тому наявний політичний капітал він спробує конвертувати саме у посаду прем’єр-міністра. Якщо Кличко та Порошенко домовляться, то це стане останнім цвяхом у труну політичної кар’єри Арсенія Яценюка. 

Тривожним дзвінком для нього мало стати те, що він і його політична сила втрачають підтримку на вотчині Яценюка – у Чернівецькій області. У лютому опозиція не змогла виграти на довиборах до обласної ради. Вже у грудні, коли кипів Майдан, «Батьківщина» потерпіла поразку на проміжних виборах сільських голів.

Все це може призвести, що розумні люди з «Батьківщини» почнуть поступово дрейфувати у бік «УДАРУ». Для Яценюка втрата Чернівецької області, стане втратою останніх ілюзій залишити свій слід в історії української політики.Ну а для Кличка, перехоплення ініціативи у Чернівецькій області стане зайвим козирем у непростому поєдинку на загальноукраїнському політичному рингу…  

 Андрій Струм