Як Чернівці путчило. Постскриптум. (додано ВІДЕО)

 Кажуть,  результати Майдану 2004 року вкрали, що  стало зрозуміло з роками.  У Чернівцях Євромайдан вкрали за кілька днів. Прикриваючись романтичними студентами фракція Фронту змін  зробила все,  що могла, для того щоб захистити… але не євроінтеграцію, а власний політичний і економічний бізнес.  І підставили євроінтеграційний мітинг. Ті, хто ще у здоровому глузді і достатньо близько до подій чудово розуміють, що це саме так. Це не питання поглядів. Це факт.  

Пролог заколоту

Останнім часом  фронтовики терпіли одну поразку за іншою. Громаді міста повернули 5,5 гектарів землі, які колись придбав ринок  «Добробут» (бізнес, що контролюється опозицією).  Цікаво, що рішення суду на користь громади міста міські депутати від опозиції  назвали – рейдерством. А рейдер – хто?  Громада міста?  А де ж радість за місто, яке отримало додаткове джерело надходжень?    Щодня і досі бізнесмени від опозиції кладуть з цієї ділянки у кишеню тридцять тисяч гривень. Щодня.  І сито чавкають про інтереси міста.  Разом із ними вгодовані бомбонами ЗМІ.

Але хіба це все?  Підконтрольні фронтовикам структури звинувачують у незаконній вибірці гравію з берегів Прута. Втім,  ту ще відповідного судовго рішення немає.  Виникають питання і по законності зведення декількох багатоповерхівок фірмами братів Бурбаків.Звісно, що всі ці факти не проходили повз увагу громадськості, яка поступово починала усвідомлювати, що не така вже й наша опозиція біла та пухнаста. А пухнаста вона тільки в уяві ЗМІ. Але про їхню солодку  дієту ми вже згадували.

У цій ситуації для фронтовиків, як ковток повітря, потрібен був суспільно-політичний вибух. Тоді б замість розбору польотів по «Добробуту» і щоденним 30 тисячам гривень можна було б почати звичну пісню: ми хороші тому, що влада погана.  А може ви ще гірше?

 І тут, як у казино, поперло. І ставка була зроблена на трагедію, яка відбулася у Києві. Здавалося, яке відношення це має до місцевих розборок? Але фронтовики прив’язали. Передумовою  вибуху, як відомо, стало непідписання Президентом угоди про асоціацію з ЄС. Ну а сам вибух стався у Києві у ніч з 29 на 30 листопада, коли «Беркут» по-звірячому побив молодих протестувальників.

Вчасно зорієнтувавшись у ситуації, чернівецькі опозиціонери не дуже обтяжуючи себе роздумами про євроінтеграцію втиснули у резолюцію чернівецького народного віча, яке відбулося 1 грудня, пункт про відставку Віталія Михайлішина та виконавчого комітету. І вже надвечір привели людей під стіни Ратуші та спробували скликати сесію. Однак, депутатів катастрофічно не вистачало, тож день «Ч» перенесли на понеділок.   

Куй залізо, поки гаряче

2 грудня, як відомо, Ратушу взяли революціонери. По коридорах вешталися щасливі опозиціонери із стрічками.  Відомий факт, у Чикаго модна парочка  Бонні і Клайд брали банки, у Чернівцях депутати  Каспрук і Козлова вирішили взяти…. Ратушу. І де після цього Чикаго?  По коридорах ширяв буревісник революції Кобевко. Злочинну владу в особі звичайних чиновників переслідував незабутній голос Козлової. Хазяйським кроком ходив діловитий Каспрук. Добре хоч інвентаризацію не почав проводити.  Студенти стояли на вартах старанно, як новобранці. Але, на жаль, вони не знали до чийого війська вони записалися. 

З самого ранку  Каспрук та Козлова випромінювали впевненість у тому, що настав час тріумфу. Але не знали про те, що настав час їхньої  ницості, коли вони підведуть ні в чому не винних наївних студентів під кримінальну справу.  Вони думали про Добробут в усіх сенсах.  Добробут політичний, фінансовий і безпосередньо милий їхньому серцю ринок «Добробут».  

У непростій ситуації під час погоджувальної ради,   Михайлішин взяв паузу і запропонував керівникам усіх фракцій скласти списки депутатів, які готові прийти на сесію. Приперті до стінки опозиціонери погодилися. Вже за годину  кворум був. Але на папері.

Заради досягнення успіху, фронтовики були готові на будь-які жертви. Каспрук навіть пообіцяв привезти з лікарні з переломом ноги депутата-свободівця Крохмаля.

Поки представники узгоджували текст звернення, секретар міськради Михайлішин спробував поспілкуватися з мітингувальниками на сходах Ратуші. Однак, агресивно налаштовані, підбурювані фронтовиками, молоді люди, фактично, слова йому не дали. У такій ситуації важко зберегти нейтралітет, поставитися до мітингу доброзичливо. Але Михайлішин цей нейтралітет зберіг. 

Ставало зрозуміло, що головна мета опозиції, мабуть, не звернення, і навіть не відставка, а провокація на силове вирішення проблеми. Що і мало б поставити крапку… у потрібному для опозиції місці.

Але вони прорахувалися з багатьох причин. Хоча б тому, що міліція самоусунулася від того, що відбувалося. Ніхто не хотів розгрібати.   Перед початком сесії, при повній бездіяльності правоохоронців, рада перетворилася на прохідний двір для «революціонерів» і чимось нагадувала фільми про жовтневу революцію. Треба віддати належне, Михайлішин  проявив спокій  і тоді коли у непростих умовах відкривав сесію, і тоді коли утримався від голосування за звернення, хоч за нього і проголосувала переважна більшість.

Фронтовики моментально зрозуміли, що натовп на вулиці не стійкий, може вдовольнитися цим зверненням та розійтися, тож нічого не залишалося, як йти у ва-банк. Каспрук попросив перерви. І через півтори хвилини немов за помахом чарівної палички, усі виходи з сесійної зали були заблоковані студентами.  

Живий щит для політичних спекулянтів

На прес-конференції 5 грудня Олексій Каспрук флегматично вішав локшину на вуха, що студентами ніхто не керував, вони за власної ініціативи захопили другий поверх Ратуші, і взагалі ніякого блокування не було – депутати могли вільно виходити із сесійної зали. Але факти говорять зовсім про інше. Ще до початку сесії депутат-фронтовик Микола Салагор, інструктував групу студентів, хто, де має стояти, і що вигукувати.

За спинами студентів у входу до сесійної зали постійно перебував ще один фронтовик, депутат Першотравневої райради Мирослав Гуцул, який підбадьорював студентів істеричними вигуками: «Стояти до кінця! Нікого не випускати! Михайлішина у відставку!». До нього періодично приєднувався Сергій Лазарєв та інші однопартійці.

Розрахунок був досить простий: у деяких провладних депутатів не витримають нерви, і вони спробують силою розблокувати вихід із зали. До речі, цікаво, у перші ряді блокувальників поставили молоденьких дівчат, невпевнений, що їм по вісімнадцять було. Адже двічина, яка озвучила вимогу про зняття Михайлішина   повідомила, що вчиться на другому курсі (порахуйте). Погодьтеся, чудова картинка для телекамер, якби  кремезні депутати почали штовхати тендітних студенточок. Не відмиєшся.

До речі, студенти якийсь час відмовлялися випускати жінок-депутатів до туалету. Саме після цього їх колеги чоловіки почали на підвищених тонах спілкуватися із студентами, і пояснювати, що так навіть чеченські терористи не поступали. Коли ж блокування затягнулося, роль інструкторів на себе вже у сесійній залі взяли на себе опозиціонери Олег Стецевич та Наталія Козлова.

 Михайлішин та деякі депутати таки спробували переговорити зі студентами. Виявилося, що більшість з них з інших міст, і дехто навіть у Чернівцях не навчається. Ну а на логічне питання, чим їм не догодив Михайлішин, вони вмикали режим «зомбі» і вимагали його відставки. А хто зомбував? Про це повідають відеокамери.

Після тривалих переговорів та зачитування студентам прийнятого звернення, блокаду було знято. Хоча молоді люди пообіцяли прийти у вівторок. Не прийшли… Мабуть зрозуміли, на догоду кому пішли їхня сміливість. 

Пізно пити «Боржомі», коли нирки відвалилися

 Фронтовикам вдалося зібрати потужний кулак, який міг би нанести нокаутуючий удар міській владі.  Але кулак був стиснутий день-два. Нещирість їх намірів призвела до того, що у ролі ляльок чужого театру  студенти виступили саме на такий  короткий термін. 

3 грудня під Ратушею не було жодного пікетувальника.   Сесія ж продовжила роботу у звичному режимі.

На вже згаданій прес-конференції Олексій Каспрук відхрестився  від організації блокування та вихваляв високу громадянську свідомість студентів. Зауважимо, і те, і те йому вигідне. І не взяти провину на себе, і “красиво” звалити її на молодь.

Тим більше, він вже тоді розумів, що студенти у захисті їхнього бізнесу їм не помічники. Особливо після того, як студентській страйком ЧНУ засудив понеділкове блокування міськради, яке не мало нічого спільного з євроінтеграційними прагненнями українців, а було всього лише спробою захопити владні кабінети.

 Ще зауваження.  Коли Каспрук казав, що не буде висувати свою кандидатуру на секретаря ради, то явно лукавив. Якби 31 депутат проголосував за відставку Михайлішина, то ці б люди підтримали і Каспрука. А посада секретаря, зручний трамплін для стрибка у крісло мера.  Але не пролетіти б. 

 Андрій Струм