Нащадки забутих предків (рецензія на фільм “Тіні незабутих предків”)

Автор:: Діонісія Кернична

Ділюся враженнями від перегляду «Тіней незабутих предків». Погане передчуття на рахунок фільму у мене з’явилося вже після перегляду трейлера. Судячи з назви, я очікувала побачитищось містичне, з акцентом на фольклор. Замість цього подивилася рекламу чергового низкобюджетного американського напівжаху-напівтриллера. Але.

Після прем’єри всі навколо тільки й говорили про цей фільм з таким захопленням, що це мене підкупило. До того ж, сам режисер з Чернівців, тому мені було гріх не сходити на фільм. На жаль, все те розчарування, що з’явилось у мене під час перегляду, не знаходить слів, в яких би могло втілитися. Фільм — вкрай жахливий, і я зараз розповім чому.

По-перше — назва. От цікаво, сам режисер читав повість Михайла Коцюбинського, з якою він «передер» (по- іншому не скажу) назву? Що спільного (крім Карпат) між казково-трагічною українською історією Ромео і Джульєтти і висмоктаним з пальця оповіданням, що взагалі ніяк не стосується української культури про студента-супергероя, який полює на демона екології?

По-друге — головні герої і підбір акторів. 30 -річний студент Воланчик, його друг-напівазіат, тупий качок, дві силіконові дурепи, Даша з «Татусевих дочок» і проста українська дівчина Анжела вчаться на… філософсько-теологічному??? Адже ті, хто хоч раз бував у Чернівецькому університеті відразу вгадають цю аудиторію на першому поверсі шостого корпусу (ну і на якому ще факультеті можна вивчати стародавні руни і таємні знаки?). Складається враження, що в приймальній комісії одного з найпрестижніших вузів Західної України сидять сліпі, глухі корупціонери.До того ж, за п’ять років навчання в цьому університеті я жодного разу не бачила студенток, що приходять на пари в коктейльних сукнях.

Практично весь фільм ВСІ персонажі вкрай дратували своєю тупістю і награністю. Коли гинув черговий «герой» — для мене це була немов маленька перемога. По-третє — спотворене зображення університету у фільмі. Режисер, який сам тут вчився, міг би зробити щось більше, ніж перетворення українського вузу в американський коледж. Що мене страшенно розлютило — так це сцени з марихуаною і секс в туалеті. Я не є релігійним фанатиком, але ці сцени знімалися під церквою, в деяких кадрах можна навіть прочитати табличку з годинами служби.

По-четверте — саундтреки. Музика у фільмі — взагалі ні до чого, мені навіть здалося, що режисер просто відкрив розділ «популярне» ВКонтакті і вставляв у фільм перші-ліпші треки, аби хоч якась музика грала.

По-п’яте — кліше. Головні герої розмовляють, виглядають, б’ються, як в американських фільмах жахів. Репліки можна передбачити з першого слова. І, коли здавалося, більше вже нічого в американців «поцупити» не можна — ось тобі: типовий американський ЛІСОРУБ, у якого навіть сокира замість пилки.

По-шосте — «сутінковість». До чого такий фанатизм вампірської саги? Її риси вгадуються у фільмі всюди, особливо в сценах бійок. До слова, я зовсім не розумію, до чого був цей стоп-кадр наприкінці фільму? Показати, як класно може знімати оператор? А грим демона в фіналі чомусь вкрай схожий на Костиля із «Баффі — переможниці вампірів». Фільм не рятують навіть колоритні мольфари, про яких би хотілося дізнатися більше.

У фінальній сцені розмови чарівників з Воланчиком вони лише трішки торкаються суті самого фільму — чому демон на волі? Адже це і є ідея фільму — показати ставлення людей до природи. Але, на жаль, напевно, режисер так захопився передиранням західних фільмів жахів, що сам забув, про що хотів сказати. З десяти балів фільм тягне на трійку — по балу ставлю поляку Захару і жартам Вови, і ще бал — з чистого патріотизму до українського кіно. Яке, на жаль, українське тільки в назві…

 Джерело “Вкурсі”