Для кого Європа?

Відомий львівський публіцист Володимир Павлів  прокоментував події на Майдані. Текст опубліковано у інтернет-виданні “Лівий беріг“

автор: Володимир Павлів

Майдан – це добре. Світ знову побачить, що українці і українська влада – це не одне і те ж. Світ знову побачить обличчя українського протесту – тепер молоде, усміхнене і світле. Знову почує, що українська молодь бачить своє майбутнє у Європі. Але знову ж задасть собі запитання – українці готові до майданних протестів, але чи здатні вони самі змінювати свою країну? Від нашої відповіді може залежати наше майбутнє.

Подумаймо тверезо, що мала б означати вимога студентів: «Янукович підпиши!»? Припустімо, що президент Янукович під тиском майданів погоджується підписати угоду про асоціацію з ЄС. Припустімо, що лідери ЄС, зворушені до сліз євро-ентузіазмом української молоді, теж підписують цю угоду. Що маємо «на виході»?

Юлія Тимошенко далі «сидить», законодавство у сфері виборів і правоохоронних органів не зреформоване, корупція не подолана, а влада цієї ж не зреформованої країни отримує зону вільної торгівлі, вихід на європейський ринок і фінансову підтримку від Європи. Фінансову підтримку, яку при існуючій корупції, знову роздерибанить на «золоті унітази». Заради цього насправді зібралися майдани?

Тобто, у разі перемоги майданних мітингувальників на їхньому хребті отримали б можливість в’їхати до Європи всі ці януковичі, азарови та «іже з ними», які не виконали умов ЄС для нормального підписання угоди з нею.

А разом з ними туди ж в’їхали б і такі типи, як Кернес з Добкіним на чолі кількох мільйонів підконтрольних їм слобожанців, які тихо сиділи, коли на «найбільшій у Європі площі» за ЄС мітингувало сто осіб; і прихильники одеського авторитета Ігоря Маркова з російськими триколорами, разом зі студентами та соратниками Сергія Ківалова – відомого «підрахуя»; і дніпропетровські «тітушки», що розігнали тамтешній «євро-майдан», і ректори вишів разом з міністром освіти, що забороняли студентам вільно виявляти свої євро-симпатії і т.д, і т.п. Тобто за «стотисячною» колоною з євро-майданів до асоціації з ЄС прийшли б також чисельні банди, бригади, тіньові структури, а також те багатомільйонне пострадянське безмовне бидло, яке нікому в Європі не потрібне, та й йому Європа «до лампочки».

Та повернімось до тих, хто на майданах. Чи насправді це носії усвідомленого, а не істеричного євро-ентузіазму? Якщо так, то мали б значно раніше виявити свою громадську активність. Наприклад, добиваючись своєчасного виконання вимог задля зближення з ЄС: звільнення Тимошенко, ухвалення наближених до євро-стандартів законів, реальної, а не демонстративної боротьби з корупцією тощо. Нинішнє ж скандування: «Янукович підпиши!» – виглядає швидше на еманацію бажання, щоб європейці все це зробили за нас.

Скажімо собі чесно, більшість з українських євро-ентузіастів хоче тільки «пишатися своєю європейськістю» в надії, що ЄС змусить українську владу здійснити необхідні зміни. Але ЄС не має для цього відповідних навичок та інструментів, щоб «змушувати» до спільноти. Саме поняття «змушування» тут є недоречним. Адже всі програми Євросоюзу назустріч потенційним членам зорієнтовані були на те, щоб допомогти підготуватися до євро-інтеграції тим, хто хотів зближення з ЄС, а не на те, щоб змушувати тих, хто не хоче або не знає, чи хоче.

Тому, перш, ніж вимагати – байдуже від Януковича чи від ЄС – підписати угоду про асоціацію, українці мали б продемонструвати на ділі, а не на словах, своє справжнє бажання зблизитися з ЄС. Треба усвідомити собі, що раніше чи пізніше майдани розійдуться по домівках, цехах, авдиторіях чи офісах, а нереформована і корумпована країна залишиться. Система, яку творили кучмісти, не зламали ющенківці, а підхопили і розвинули януковичці, справно функціонує і її учасники зовсім не бажають переходити на європейські стандарти, типу фінансової прозорості, справного адміністрування, верховенства права etc.

Ми не можемо тягнути за собою цю систему до Європи, нас з нею туди просто не пустять. Тож якщо ми справді хочемо стати членом Європейського Союзу – спочатку асоційованим, а потім і повноцінним – то повинні передусім зламати існуючу зараз в Україні систему, і на це треба спрямувати зусилля нинішніх майданів, а не на – «підпиши».

Надія все ж є, бо, як вже зауважено, на майданах різних міст України переважно молодь – молодь, яка не бажає собі товариства діючих політиків, яка значною мірою встигла побачити Європу, яка не має ностальгії за минулим і навіть не розуміє, на чому така ностальгія у старших людей базується.

Питання тільки в тому, чи сама ця молодь розуміє свій шанс, чи усвідомлює завдання, які стоять перед нею? Чи зуміє скористатися здобутками Майдану-2013 для справжнього, а не «а ля Янукович», покращення свого майбутнього?