Папієв і вікно в Європу(не плутати з євровікнами)
Інтернет-жарт, коли Михайло Папієв закликає, як герой відомого плакату: ти записався у Євросоюз, тільки замість червоноармійської будьонівки, Папієв у будьонівці із єврозірками може стати пророчим. Себто, так Папієва і запам’ятають. Як євроінтегратора. Історія багато чого відсіює і залишає якісь головні речі. Боюся, що подібний поворот долі України(а разом і Буковини) буде визнаний згодом важливішим, аніж гарячі обговорення послань Москаля у місцевій пресі. Не погоджуєтеся? Не треба.
Зважаючи на ймовірну історичність події 3 листопада на Центральну площу підтягнулися навіть найбільш ліниві журналісти. Взірцево-показовим стало те, що перші буковинські нардепи Тарас Кияк, Леонтій Сандуляк та інші перші рухівці, які нібито оплювали ідею євроВіча напередодні на прес-конференції(принаймні так передали анонімні опозиційні сайти), на тому самому Віче стояли у першому ряду і усім виразом показували, що в цілому не проти. І, так би мовити, спадкоємність забезпечена.
Мені не спало на думку подивитися, чи голосували вони(втім, фото зафіксувалоj))), але, дивно інше, тисячі людей, які, так чи сяк, були зібрані на цьому віче, голосували точно. Віче і Папієву підфартило навіть із погодою, яка в листопаді радує нечасто. І це помітно вразило і самого Папієва. Він не забув сказати про це у промові.
Але власно, до теми статті. Одна з ідей, які напрошувалися: порівняти це Віче із опозиційним. Як відомо, за годину до того відбулося щось на кшталт опозиційного віча-мітинга. В цілому чисельність опозиційного мітингу навіть за позитивними підрахунками із симпатією, було, ну, сто осіб. А швидше, вісімдесят (при наявності в області більшої кількості опозиційних депутатів ). Тобто, навіть не усі депутати були, вже не кажемо про помічників і т.д. Можна припустити, що якщо б не енергійність молодого Бурбака, то Фищук, Федорук, Пишний крокували б до пам’ятника навіть без супроводу, так ніби вийшли на осінню прогулянку. А може, справді, погуляти вийшли? Показовим є те, що про цей мітинг більшість опозиційних ЗМІ навіть і не згадали. Причина, звісно, не в тому, що забули. Не забувають і півречення на сторінці Фейсбука висвітлити. Забули тому, що це варто було забути. Біля пам’ятника Шевченка роздалися кілька непереконливих голосів «Юлі -волю!» Голос подали лише кілька з вісімдесяти. І одразу змовкли. Тому що краще мовчати, аніж так. Це правильно було відчуте.
Тут пригадалася інше, напередодні, на сесії міській раді вирішувалося питання передачі землі «Добробуту», з певних причин, дуже болюче для опозиції. І той же результат – близько вісімдесят осіб. Вісімдесят осіб, коли земля під ногами горить – це серйозно. Мітинг від влади більшість бачило. Є багато фото у ЗМІ, і телевізійні репортажі.(зараз додамо ще фоторепортаж) Цей захід був найчисельнішим заходом на Буковині в останні дев’ять років. Звісно, у влади, більші можливості, аніж у опозиції. Ніби то. Але, наприклад, у Росії мітинги опозиції часто чисельніше, аніж мітинги влади. Це не так важко – прийти. Якщо ти знаєш, навіщо приходиш. Це важливе уточнення. У випадку української опозиції, очевидно, такої впевненості немає. Врешті мітинг опозиціонерів у Чернівцях був дозволений, особистого ризику ніякого.
Тут йдеться про чернівецькі «Батьківщину»(це важливе уточнення, тому що чернівецька має свої особливості) . Але згадаємо навіть акцію «Повстань, Україно» – найчисельніший захід опозиції на Буковині. Все одно не порівняти. Папієв заставив працювати державну машину, скажуть опоненти. Це очевидний аргумент. Цим дорікатимуть. А хіба вона не повинна працювати? І працювати ефективно?
Дуже показово, що усе це відбувається на тлі постійних чуток про відставку Папієва(чутки, щоправда йдуть виключно від опозиціонерів). Тобто, людина, яка ось-ось піде у відставку, збирає десятитисячний мітинг. А опозиціонери, які ось-ось прийдуть до влади на хвилі народного гніву – вісімдесят осіб. Логічно? Це і є логіка більшості наших ЗМІ. До речі, від кумів Папієва йде інформація, що він тут сидить до 2015 року, як прикутий.
Втім, є інший бік – іноді і п’ять людей, які виступають проти тисяч виглядають гідно. А тут вісімдесят. Справа не у цифрах. Справа у тому, що сам привід виступу виглядає …. примхою. В ньому є щось від блазнювання. І це і позбавляє переконливості. Опозиція завжди виступала за європейський вибір. І тепер незрозуміло за що виступає. – проти чи за? Може врешті, час зауважити, що опозиція у нас нічого не пропонує, насправді. Назвіть для себе хоч кілька конкретних речей. Контрактну армію? Євровибір? Стійкий курс гривні?
Ні. Це неправда, що пропозицій немає. Опозиція пропонує себе, вже у якості влади. І запевняє, що вони хороші. Кращі бютівця Лозинського, який стріляє “лохів” по ярам. Чи достатньо цього?
Чи можуть політичні угруповання змінити обличчя держави, якщо не здатні провести мітинг? Хтось задавав собі це питання? І хтось давав відповідь?
Пост скріптум. Який же Папієв євроінтегратор? – захлинуться опоненти, – ти що не бачиш? Це, звісно, несподівано. Але навіть на рівні ідеології, навіть в нашій провінції вже має доходити хоча б до деяких, що певний інтернаціоналізм Папієва куди ближчий Європі, аніж хвацький патріотизм у стилі «ми, Дартаньяни, а всі навколо п…», яким грішить частина наших патріотів. А ефективність, підконтрольність, дієвість державної машини, є більш європейською рисою, аніж тотальний державний гармидер.
Сергій Воронцов
Залишити відповідь