Сталінські Чернівці – загнані в щастя (нічний Таймс)

Монумент встановлено у 1946 році. У тому числі силами німецьких військовополонених

Ну й обіцяна у минулому числі спроба  буковинського «Намєдні». Наша рубрика, щоправда, трохи філософичніше. Читання історичних розвідок корисне для того, щоб руйнувати власні стереотипи. І подекуди для того, щоб глянути, якщо вдасться, на сучасність із незвичного ракурсу.

Отже, подорожуємо часом.

1946 рік у Чернівцях

ОСТАТОЧНА ЗМІНА КРАЇНИ

1946 рік для Чернівців значить несподівано більше, аніж вважають. Саме у 1946 році на Паризькій конференції були остаточно затверджені нові кордони України та Румунії. Зрозуміло ж, що керуватися таємними додатками до пакту Молотова-Ріббентропа було вже якось некомільфо.  На самому початку угоди СРСР і Румунії прямолінійно вказувалося, що Румунія взагалі-то – країна, що програла. Країна, яка виступала у союзі із Німеччиною і проводила військові дії на території СРСР.  Себто той, хто програв. Політичним же висновком з цього ставала Чернівецька і Ізмаїльська область УРСР (була колись така).

ЗМІНА МРІЇ І ТРОХИ ПРО СТЕРЕОТИПИ

Дивно, але зміна влади впливає не тільки на економіку, національні почуття, але й таку тонку річ, як хлопчачі мрії.Якщо усі наші національно-культурні уподобання, до певної міри, результат суспільного гіпнозу, то здавалося б, хлопчачі мрії – річ дуже самостійна. І незалежна від держави. Однак… Одна з наймодніших мрій у період сталінського правління  була – стати льотчиком. Ще за кілька років до того у Чернівцях побутували більш серйозні мрії про кар’єру адвоката чи бізнесмена. І ось нові хлопчачі мрії набули такого романтичного відтінку.  Фінансові навчальні заклади у сталінські часи – одні з найзадрипаніших і непопулярних.

До речі, людей доволі молодих, мабуть здивує те, що Чернівецький аеродром у 1946 році, по-перше, активно працював, по-друге, користувалися їм не депутати, а звичайні смертні. А маршрути були не тільки міжобласні, (у Хмельницький – тодішній Проскуров,  чи Львів), але й у Сокиряни (пізніше ця мережа маршрутів набагато розширилася).  Для Путильського району пошту возили літаком у Селятин. Льотчиками тоді були, звісно, колишні військові льотчики. Про них та їхні подвиги під час війни багато писали у місцевій пресі.  Між сусідніми областями та по райнам  літали біплани По-2, а до Києва американський «Дуглас» отриманий, як допомога у війні(лендліз).  У соціалістичному змаганні по СРСР у 1946 році Чернівецький аеропорт посів, до речі,  третє місце(після Москви і Київа)

Але знов таки про мрії. Льотчиками були син Сталіна і діти Анастаса Мікояна, відомого радянського полководця Фрунзе і ще багатьох найвищих чинів СРСР. Цікаво, до речі, я перерахував не так перших-ліпших, як тих, чиї діти брали участь у війні, як льотчики. І ось вам несподіваний ракурс. Ми нарікаємо, що у наші достатньо спокійні, і в порівняно непогані ситі часи, діти мажорів гинуть і гублять інших на швидкісних іномарках, а в очевидно злочинні часи  сталінщини діти-мажори гинули на бойових літаках, змагаючись у боях  за Батьківщину. Хтось скаже, що це пересмикування. Але хто скаже, що це не так?

До речі, про інший стереотип – більш базовий.  Чомусь вважається, що діти розраховуються за гріхи батьків. Більшість дітей сталінської верхівки виявилися доволі успішними, вони прожили довго, насичено і більшість з них була далека від політики. І ніхто з них нізащо не розраховувався. Що логічно, адже вони не робили того, за що мали б розрахуватися.   І стає зрозумілим, що тодішня традиція виховувати найсановніших дітей на загальних умовах – була раціональною. І рятувала цих дітей від життєвих неприємностей більше, аніж якісь спеціальні «елітні» заклади.

Щодо порівняння сталінських і теперішніх мажорів (не на користь теперішніх). То тут можна  послатися на таку цікаву думку: на сході вважають, що земний світ (на сході називається світ сансари) на відміну від Божого(небесного) нагадує коротку ковдру (натягаєш на голову, ногам холодно, на ноги – голова мерзне). І в будь-якій політичній ситуації будуть якісь суттєві недоліки і переваги. А відтак на сході нечасто дають морально-етичну оцінку історичним періодам ( у дусі “добрі часи”-“погані часи”), епосі загалом. Це не прийнято і вважається  чимось… трохи дурним.

ЗМІНА ПРіОРИТЕТІВ

Напроти Поштамту. Тут досить часто розташовували шапіто і атракціони “Гонки по вертикалі”

У Чернівцях навіть у післявоєнному році ще існувала приватна торгівля замаскована під державну. Торговці воліли признати свої ціни на державні товари і абсолютно не розуміли, чому це вважається злочином. Найбільш критичними  були виступи проти чернівецьких торговців лимонаду. Чомусь вони викликали шалену ненависть. Треба відзначити, що тоді займалися приблизно тим самим, що і зараз. Продавала підфарбовану і підсолоджену газовану воду, замість повноцінної суміші сиропу і води, яка мала б бути за державним стандартом..  Торговцям погрожували усіма карами, але… на диво, у тій страхітливій атмосфері вони залишалися живими та неушкодженими.

Треба сказати, що судячи з документів – вже перші радянські роки на Буковині  це вже вакханалія хамства у сфері обслуговування.  Пишуть про майстра по ремонту годинників, який був у груди клієнта, який попросив державні розцінки на ремонт годинників.  Пишуть про офіціантів, які не приносять страв, продавців, які не торгують, майстрів, які не працюють, перукарів, які не голять, а коли голять то не тим, не тих, і не за чергою.  І це все сталося фактично за один рік введення соціалістичної економіки.  Ті ж самі люди, які були ввічливими майстрами колись, чомусь озвіріли і почали ненавидіти клієнтів. Попри те, що таких історій було багато.  Газети не втомлювалися розповідати про  благородні риси радянської людини. Одна з статей про благородство радянської людини у буковинській газеті підписана товаришем Сталіним.  Доволі цікаве чтиво. В тому сенсі, що акцент товариш Сталін ставив на чесності перед державою(це головна чесність), яка була  чимось на кшталт Абсолюта.

До речі,  про Абсолют. Цікавими є, звісно, приклади державного хамства. Тоді дуже розповсюджені об’яви на кшталт: « В одному з буфетів міста залишені гроші(більше двох тисяч карбованців), якщо той, хто загубив не з’явиться на протязі 5 днів, гроші забере держава», або « в такий-то термін треба зареєструвати особисті будинки, хто не вкладеться в цей термі,н вважається, що будинок належить державі». « Якщо Фаня Абрамович не зявиться протягом, то її спадщина буде передана держав» І так далі, держава, як затятий злодюжка, прибирала до рук все, що погано лежить.

ЗМІНА СТИЛЮ

Страшенно кидається в очі зміна стилю газет, книг, наказів. По статтям неможливо було сказати – хто їх писав. Зникла дивна  річ, про яку не дуже думають – особистий стиль.  Про це цікаво поміркувати.  Літературна і журналістська праця перестали бути засобом самовираження – це стало службою. І статті – також ставали своєрідними службами: то осаннами, то відспівуваннями, молитвами за тих, хто десь далеко виконує свій обов’язок перед державою, анафемствуваннями,  святковими літургіями  . Ця подібність також підштовхує  до цікавих думок.  Але головне –  нічого особистого. Усе особисте була поза службою.

ЗМІНА ГАЗЕТНИХ СЕНСАЦІЙ

Зрозуміло, що центровими стали публікації промов політичних вождів. Але це якби загальновідомо. Тому про це не варто. Сенсаційною вважалася, наприклад, стаття про те, як через недбальство керівника у Чернівцях зіпсувалася тонна булочек. Напевно, ніколи до, і ніколи після, така  стаття не була б сенсаційною.

НЕЗМІННІСТЬ ОПТИМІЗМУ

Дуже цікава безсумнівна заміна релігії державою. Якщо християнство(чи будь-яка інша релігія) запевняє, що той, хто живе у її лоні, є убезпеченим від земних негараздів і має бути твердим духом та оптимістом, який не нарікає на Всесвіт, то фактично ту ж саму функцію брала радянська держава та ідеологія. Якщо ти людина у радянській системі – твоє щастя ставало обов’язковим, ти просто не міг від нього відкараскатися.  З цієї точки зору цікаві роздуми реальних свідків тих часів. Наприклад, чудової Лідії Гінзбург. Мовою оригіналу:

«Появился точный водораздел. Все, что принадлежит к данной системе, — хорошо и благотворно. Зло может проистекать только из враждебности или чуждости этой системе или из заблуждения и непонимания (это герой, который в конце исправляется). Этот участок отведен под отрицание. В пределах же системы все благополучно. Смерть благополучна — человек умер, но дело его живет; страдания благополучны — они закаляют человека; личные неудачи благополучны — человек преодолевает их общественно полезным трудом и т. д. Люди же, принадлежащие к системе, не только благополучны, но и хороши. Если у них есть недостатки, то это лишь подразумеваемые достоинства, так сказать, производные достоинства»

Сергій Воронцов вийшло друком у газеті “Чернівці”

Фото: Чернівецький архів, знайдені Драгошом Олару, групи ЖЖ gr_ Czernowitz, блогера ЖЖ whasup, копії з газети “Радянська Буковина” 1946 року.

Зауваження: не всі представлені тут фото  саме 1946 року. Але всі зроблені під час сталінського періоду правління.