Чернівці. Сталінське дзеркало(Нічний Таймс)

 Сталінський період – найбільш, мабуть, цікавий і неймовірний період 20 століття у Чернівцях. Історики оминають його, як правило, тому що звикли  мислити політичними категоріями. Але таємниці людської природи, її безодні відкриває сталінщіна. Саме  вивчаючи такі періоди, дуже легко зрозуміти: людина – істота із фокусом. І фокусом незбагненним.

В таких міркуваннях не було б  особливого сенсу, якщо б не розуміння, що часи змінюються, а люди – майже ні. Або просто – ні.  На жаль, з такої точки зору нечасто пишуть.. Хоча це дуже плідний підхід.

Тому, власне, можливо не так цікаво про злочини сталінщіни, як про побут сталінщини. Ну щоб було ближче – побут сталінських Чернівців.  При уважному погляді, кидається в очі одна річ.  Однодумність – якою славиться цей період, мала, так би мовити, нюанси. Плакати, газети того періоду – все кричало про однодумність, чи, швидше – одностайність. Але, будете здивовані, коли почитаєте збори якихось інтелектуальних середовищ, протоколів зборів кафедр Чернівецького університету, наприклад, того періоду. Там вже були майже демократичні обговорення.  Тобто там існувала боротьба ідей без смертельних наслідків. Народ же, як був однодумом тоді, таким і залишається, до певної міри, досі.  Хіба що наслідки інакомислення інші. Бо народу не дають влади, слава Богу. Але ступінь агресії до інакшого досі дуже високий. Не так у депутатів, як у народу. Тобто, сталінщина прекрасно існує у потенціалі, і дрімає, як не дивно – у тілі народу, який, власне, ненавидить самого Сталіна і віддається боротьбі із цим фантомом, примарою свого розуму. Це неймовірно тонкі речі, гідні  якогось геніального втілення.

На жаль,  переважно продовжують ділити на чорне і біле. Хоча цікаві мотиви насамперед, корені чорного і білого, раптова зміна одного на інше.  І корисні саме такі роздуми. А чорно-біле кіно, яке показують нам і теперішні  історики ( як і тодішні) – можуть бути цікавими для того ж таки колективного Сталіна, який живе в наших розумах. І який неймовірно змінюється по формі, але залишається таким же по суті. 

 Цікаво читати напівдоноси-напівскарги у партійні органи тих часів, і якщо уважно відслідкувати, то із здивуванням розумієш, що багато цих скарг залишилося майже без наслідків. Тому що каралося не вільнодумство(як і в наші часи карається ж не хабарництво). Можна було базікати щось таке не дуже комуністичне без наслідків. Людина, як правило, ставала жертвою інтриги, а вільнодумство лише було приводом для його знищення.  Це дуже тонка, але суттєва  різниця.  Якщо ти просто базікав, але нікому не була потрібне твоє місце, твій будинок, твоя кров(тобто, ніхто не хотів помститися тобі за щось), то ти міг базікати десятиліттями.  Сталін, з цього видно, був великий демократ, Його демократизм проявлявся у тому – що він дозволяв людям вбивати одне одного. Він  просто не втручався у це. І ми кажемо – їх вбив Сталін.  НЕ зовсім так. Він просто дозволив це.

 Один відомий дослідник –психоаналітик (з Буковини, до речі) Вільгельм Райх, любив говорити, що Сталін і Гітлер – це випадкові люди. На їх місці міг бути багато хто.  Насправді фашизм, сталінізм це проблема людини, як такої, а не диктатора.  Є цікавий приклад – імператора Хірохіто, — у Японії. Який правив Японією у мілітаристсько -фашистські тридцяті, коли Японія блокувалася із Німеччиною,  і аж до демократичних вісімдесятих. Чудовий приклад, що політичний вождь не так диктатор, як заручник часу, обставин, і настроїв того самого народу.

До речі, навіть у таких темних часах були світлі сторони. Мені, наприклад, сподобалася така історія – на місці теперішнього будинку на Поштовій напроти Поштамту – тоді розташовували приїжджі цирки. Зокрема, атракціон « Гонки по вертикалі»(мотоцикли їздять по стінах великої кулі). І коли розмовляв із кількома жінками похилого віку – вони згадували цей атракціон. Там їздив молодий хлопчина. І  мені стало зрозумілим, що тоді мало хто хотів вийти заміж за чиновника чи – за «гроші». Мріяли про гонщика на вертикалі.  І одна з цих жінок навіть сказала, що він запросив її на побачення, але коли я попросив її щось розповісти про цього хлопчину-мрію, то вона якось знітилася і подумав, що просто вона так хотіла цього побачення, що вигадала його. Але легенди вигадати не встигла. .

 Сьогодні, завершити розмову хотілося б невеличким оглядом сталінських виборів у Чернівцях.   Напочатку п’ятдесятих років газетні шпальти заповнені різноманітною рекламою політичної програми та біографіями народних обранців.  Здавалося б, навіщо тоді було рекламувати єдиний блок партійних та безпартійних? Власне, у цьому таємниця. Але пропаганді приділяли напрочуд багато уваги. Зараз є аксіомою, що вибору тоді не було. Чи не дізнаємося ми про те саме щодо теперішніх виборів? Якось сумно було б усвідомити, що наші партії-конкуренти борються врешті-решт за одне й те саме. За щастя, в принципі… Але не за моє чи ваше.

 Навіщо реклама була потрібна товаришу Сталіну, у якого не було жодного конкурента – це питання глибоко філософське. Але Йосиф Віссаріонович про це безумовно, дбав. Щодня з’являлися все нові й нові статті з роз’ясненням, чому треба голосувати саме за нього. Безкінечні представники народу висловлювали своє захоплення, поети, науковці та машиністи в єдиному пориві (зауважу, щодня) пояснювали свій вибір. Причому політичні технології того часу відчутно перегукуються з теперішніми. Це очевидно, особливо для журналістів. Іноді здається, що вони просто вкрадені з того часу.  . Гарна школа для сучасних політбоїв.

Дуже цікаво, що тоді треба було згода саме ста відсотків народу. Не половини, не більшості, а ста.  Для Сталіна було важливим, щоб його підтримали усі. І, зауважте, так чи інакше,  — підтримували.

Не забували сталінські пропагандисти про те, щоб розкритикувати, як проходять вибори в буржуазних країнах. Що мене особисто вразило, наскільки правдивими були деякі їхні зауваження. Наприклад, у статті “Як проходили вибори у румунський парламент” (березень 1950 р., “Радянська Буковина”) журналіст пише, про капіталістичні вибори

“Серед (…) депутатів не було жодного представника трудящих. Депутатами ставали поміщики, капіталісти та їхні вірні лакеї – націоналісти усіх мастей”. Наступні рядки ще більше вражають певним перегуком. Про те, що “…буржуазні націоналістичні партії почали обманювати трудящих демагогічними лозунгами, обіцянками, просьбами та погрозами (…). У цей час становище в країні погіршувалося. Повсюди тяжіла господарська криза. Державні витрати розбухли до неможливих розмірів. Велику частину бюджету пожирала державна адміністрація. В установах процвітало хабарництво.(…) Банки накинули міцний зашморг на селянина.”

 Ну і завершу дражливим прикладом.  Передвиборчим фокусом, на який нині не здатні.

 За кілька тижнів до сталінських виборів відбулося показове зниження цін, причому не на копійки, а на третину, чверть ціни. Подаємо кілька цифр. Наприклад, хліб і бублики подешевшали на 30%, гречка та горох  – на 20%, пиво – на 30% і зовсім несподівано газета повідомляє, що заморожені персики з цукром віднині коштуватимуть на 20% дешевше, а без цукру – і на всі 30. Подешевшали суто народні продукти: томатний сік – 32% та горілка – на 25%. Не забув отець народів про такі речі як мило – на 40% і 50%, залежно від сорту, велосипеди – на 20%, мотоцикли – на 25%, чоловічі кепки – на 35% і навіть гральні карти стали обходитися азартним гравцям на 20% дешевше.

Ну що?Хтось відчув заздрість, і навіть певну симпатію? Забули про свободу і захотіли дешевизни?  Ось і я про це – про сплячого Сталіна. Всередині кожного.

Сергій ВОРОНЦОВ вийшло друком в газеті ” Чернівці”