Сергій Жадан: люди не хочуть брати на себе мужність щось робити

15.09.2013

 

автор: Альона Чорна

Я не говорю: «Шанувати своє». Бо це звучить дещо пафосно. Але ми часто легковажно ставимося до того, що маємо”

BB7A1046Спілкуємося із Сергієм Жаданом – поетом, прозаїком, лауреатом премії «Книга року ВВС», громадським діячем, людиною яка входить у п’ятірку найпопулярніших українських авторів, і, власне, що для нас приємне, постійним учасником фестивалю Meridian Czernowitz.

 В спальних районах інше – справжнє життя

Сергій, як оцінюєте рівень цьогорічного «Меридіан Черновіц»?

Фестиваль добре організований і тут завжди високий рівень учасників. Знаю, що на «Меридіан Черновіц» посередніх поетів не буває.

  • По дорозі на Чернівці ви читали свою поезію в потязі? Вам сподобалася така ідея? Чи багато зійшлося слухачів з сусідніх вагонів?

Мені сподобалося. Але читачів було не багато, бо вагон не дуже великий. Насправді цікаво було б, якби експеримент був чистий, себто, щоб читання відбувалося перед пасажирами потяга. А так, ті хто слухав, переважно це – фестивальна публіка.

  • Новим для фестивалю стали й читання у спальних районах. На вашу думку, в яких ще незвичних місцях можна було почитати поезію?

Я тривалий час в спальних районах писав. Це особлива атмосфера, особливий мікрокосмос, який часто не співвідноситься із центром міста. Там магазини, банки, туристи… А в спальних районах інше – справжнє життя. Так, як люди живуть. Тому на цьому заході я читав те, що пов’язано з життям людей, які могли б тут жити. Мені ця ініціатива дирекції фестивалю подобається, тому що потрібно шукати ті читацькі середовища, які не здогадуються про існування сучасної літератури.

Мені здається, що українську літературу не читають тому, що вона не цікава. В багатьох випадках її не читають тому, що не здогадуються про її існування. А коли людина для себе відкриває це середовище, цей світ, цей пласт текстів, то раптом виявляється, що література цікава і письменників багато хороших. І це нічим не поступається скажімо класичній літературі, що насправді це можна читати і цим можна захоплюватися.

  • Не так давно ви презентували несподіваний  проект з Ладою Лузіною, який викликав шквал дискусій. Як вирішили створити книжковий дует з Ладою?

Ідея виникла у видавництві «Фоліо». Відтак вирішили зробити спільну книгу. Ми з Ладою порадилися, означили тему, яка б нас цікавила, означили формат. І кожен написав свій текст. Вона написала свою повість, я написав свою. Ці тексти в деяких моментах перетинаються. Є певні точки перетину, точки зборки. Проект насправді дуже дивний і несподіваний. Відповідно і реакція на нього була дещо дивна. Багато хто не сприйняв цей проект, навіть не читаючи його. Очевидно через те, що дуже різні автори. Але мені було цікаво це спробувати.

  • Певно таку ситуацію легко можна пов’язати з тим, що українці мало читають?

Українці мало читають, але часто критикують. А критикують, навіть не читаючи. З цим доводиться стикатися доволі часто. Коли людина має надзвичайно критичну настанову щодо сучасної української літератури. А коли починаєш питати, що людина читала з сучасної української літератури, то виявляється, що дуже мало. Є певне таке стереотипне ставлення до сьогоднішньої літератури, як до чогось не надто серйозного. Можливо за рахунок того, що все відбувається в наш з вами час. Дивишся, що автори ходять тими самими вулицями, що ходиш ти, вони рухаються в тому самому транспорті, що й ти. Вони бачать ті самі речі, що бачиш ти. І ти не можеш зрозуміти, ну як це так? От я ходжу і не пишу, а вони про це пишуть, видаються і їх навіть хтось читає.

  • Схоже, що нам далеко до Європи навіть у ставленні до літератури. Оскільки там творчість цінують значно більше, нею захоплюються, багато читають…

Справа навіть не європейськості, а в самоповазі, в тому, щоб трішки уважніше ставитися один до одного. Я не говорю: «Шанувати своє». Бо це звучить дещо пафосно. Але ми часто легковажні тим, що маємо. І дуже скептично ставимося до того, що справді є і чим можна пишатися. До чого справді можна ставитися, якщо не з повагою, то принаймні з увагою.

  • А яка найбільша відзнака для письменника і яке ваше ставлення до сучасних нагород?

Розуміння – є найбільшою удачею, найбільшим досягненням.

  • Ви входите в п’ятірку найпопулярніших українських авторів. Як впливає на вас слава?

Ніяк не впливає. Яка слава? На мене добре впливає Слава Померанцев. Це єдиний Слава, який на мене впливає.

Має щось статися таке, коли точка відступу буде вже неможлива.

  • У вас у віршах такий холодок фаталізму, безнадійності присутній?

Йдеться не про безнадійне. Скоріше про те, що так чи інакше нам задається якась доля, якась карма, якийсь вектор і ми так чи інакше, поза своєю волею, чи при свідомій волі цього вектора дотримуємося. З одного боку, це ніби прекрасно, що хтось керує нашим переміщенням, життєвими стежками. А з іншого боку це робить багато речей не уникненними.

  • Часто здається, що Україна теж тримається якогось вектора і рухається кудись в потязі. Тільки от питання: по колії, чи у бездоріжжі?

Вона рухається в потязі. Але кожен потяг має свій маршрут і маршрути повторюються. Так чи інакше відбувається певне зациклення. І іноді справді з’являється враження, що ми рухаємося по колу. Це не дуже позитивне враження.

  • Чи є якийсь вихід, чи це коло є зачарованим?

Сподіваюся, що є. Ситуацію потрібно ламати. Просто дуже часто, люди навіть не усвідомлюють, як багато від них залежить. Або не хочуть усвідомлювати, не хочуть брати на себе відповідальність, брати на себе цю мужність і рішучість щось робити, щось змінювати. Часто вони віддаються оцій долі і йдуть за течією.

  • Що вас найбільше дивує у сучасній політичній ситуації?

Я не дуже добре орієнтуюся в сучасній політичній ситуації. Я не знаю, чим сучасна політична ситуація кардинально різниться від політичної ситуації 15-річної давнини. Це до питання про те, що ми рухаємося по колу.

  • Якою, на вашу думку, є найбільша проблема України?

Так відразу й не сформулюю. Але.. найбільша проблема України – українці. Дуже не організований і слабкодухий народ. І, щоб щось змінити, щоб об’єднатися для них потрібні екстремальні умови. Для цього потрібно щоб стало вже дуже погано. Зараз ще не дуже погано. Я спостерігаю за згаданою вами пасивністю і не зовсім розумію, що відбувається зараз в країні. Має щось статися таке, коли точка відступу буде вже неможлива. Потрібно буде щось робити, щось думати.

  • Чи є ефективною формою вираження власної позиції, різні акції протесту, можливо навіть повстання?

Безперечно. Саме так можна щось змінити.

Розмовляла Альона ЧОРНА

Фото Олександра Зубка На фото Сергій Жадан в одній з локацій – у кабінеті праці середньої школи №14

Коментарі
  • Как люди могут сказать: хорошая или плохая современная украинская литература,если они ее не читают, не знают.
    Причин много.
    Но правильно сделал Сергей Жадан, что читал
    в вагоне. Надо использовать любое удобное место,
    более или менее подходящую аудиторию и читать

    стихи О НАШЕЙ ЖИЗНИ. Пусть кто-то уйдет, но семена дадут всходы…
    Стихи помогают разобраться в жизни, в своих чувствах.
    И кто-то мысленно вам скажет :СПАСИБО. СПАСИБО.

  • Интересно и не скучно. Скажу чесно, в большенстве случаев читаю интервью по диагонале. А здесь все на одном вдохе. Увлекся. Спасибо Жадану, спасибо автору.

  • Залишити відповідь

    Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

    Щоб додати фото у коментар, необхідно в текст вставити ссилку на фото.

    Як вигадують кримінальні справи

    Останні новини