Ще одне)))Тарас Прохасько: Я б хотів не прикриватися гарними мотиваціями(нічний Таймс)

розмовляла Альона Чорна

Так вийшло, що у випадку Тараса Прохаська, «Чернівці Таймс» виявився надмірно працелюбним. І у нас аж два інтерв’ю із письменником. Що прикметно, жодне з питань не повторюється.

Добро не повинно пропадати. Тим більше добро від Прохаська. Друкуємо другу розмову із письменником. Тим більше, все йде до того, що незабаром ми зрозуміємо – він український класик

– Про що ваша нова книга, яку видавMERIDIAN CZERNOWITZ

– Ми видали збірку «Одної й тої самої». Це є підбірка якихось речей, які на межі між літературою і журналістикою. Це і есеї, репортажі, публіцистичні роздуми. Найголовніша їхня думка – проблема самоідентифікації . Не так відповідь, як постановка питання: хто ми, що ми робимо у цьому світі як особистість, як громадянин, як людина, що живе з іншими людьми, як людина, яка живе на землі. Мені важливо показати, що думати про себе і по своє місце є не тільки можливим, але й важливим.

–         – – А чи думають люди, яке їхнє місце у суспільстві взагалі, чи просто живуть за течією?

– Думаю, що завжди є певна частина людей, які думають  про себе,  про сенс життя. Які просто думають і живуть усвідомлено. Я дуже не вірю, що існує якась одна правда, чи якийсь рецепт як треба жити, як треба думати, як треба себе поводити. Але мені здається, що найголовнішим є, коли хтось просто про це думає.  І навіть, якщо він помиляється і живе неправильно, але відповідно до своїх роздумів, свого розуміння – мені це симпатичніше, аніж, коли люди живуть ніби правильно, не думаючи

Кожна книжка написана українською мовою це вже, хоч не хоч – крок політичний.

–         – На вашу думку, що змінилося з часу прийняття скандального мовного закону?

  – Не думаю, що в моєму регіоні він був визначальним, чи  якось вплинув. Я знаю, що існує  постійна загроза, не так нищення української мови, як певної її деградації. Тому що українська мова багато століть  переживала сильний прес. А тепер це є один солодкий мед. Тобто, мова стає щораз менш грамотною, менш виваженою, з’являється  більше запозичень. І, з одного боку, це є деградація, а з іншого- це доказ того, що ця мова жива. Гадаю, такої аж трагедії з цього робити не варто.

–         – Часто говорять, що література і політика тісно пов’язані між собою. Чи справді це так? Чи вони йдуть різними шляхами?

– Завжди є література, яка навмисно або випадково пов’язується з політикою. Є літератори, які слідкують за різними тенденціями і вслід за ними щось пишуть. Є книжки, які абсолютно випадково використовуються політиками. Просто тому, що їм саме цей текст підходить, як ілюстрація до якоїсь їхньої тези. Є частина літератури, яка жодного відношення до політики немає. Але в нашому, в українському випадку, кожна книжка написана українською мовою це вже, хоч не хоч – крок політичний.  

–         – Як вважаєте, що потрібно навчитися українцям?

– Найважливіше бути адекватним. Тобто оцінювати ситуацію, себе, інших, без вантажу всяких міфів, ілюзій, помилок, самообманів. Просто постаратися тверезо дивитися на те, що є. І робити вчинки, які відповідають реальності.  А не робити ритуали тому, що так потрібно, чи так прийнято, чи інакше не можна… Реально оцінити ситуацію і просто природно на неї реагувати.

–         – А чого б хотіли навчитися ви?

– От саме цього і хотів би навчитися. Найбільше. Тому що дуже часто обдурюю сам себе. Дуже часто не кажу собі правду, про те, якою є правдива моя мотивація якихось вчинків. Я знаходжу для своїх вчинків гарні мотивації. Але якби я навчився визначати правдиві… Бо вони існують.  І є багато поверхів мотивації: від найгарніших до не таких почесних, але… дуже правдивих. Я б хотів не прикриватися гарними мотиваціями.

Завдяки Чернівцям можна безболісно повертатися у минуле

 – З чим у вас асоціюються Чернівці? 

– Не знаю, може це образливо для чернівчан, але найбільше, чим мені тепер подобаються Чернівці, це тим, що в них мало що зовнішньо змінилося за останні роки. У Франківську, наприклад, я постійно бачу, як  відбувається жахлива неграмотна руйнація, перероблення архітектурного історичного середовища. А Чернівці мені подобаються якраз тим, що тут безпомилково впізнаю той самий настрій, який відчував 20 років тому. Цього разу в мене були сентиментальні відвідини Чернівців, бо я пішов на вул. Київську, на Рошу і подивився на військову частину, де 27 років тому у вересні якраз, служив. І якось страшно добре, що завдяки Чернівцям можна безболісно повертатися у минуле, у спогади. 

–         – – До вас часто звертаються молоді письменники за порадами?

– Звертаються, але не за порадами. А з проханням прочитати, оцінити, сказати чи це добре, чи ні. 

–         Є випадки, коли ви читаєте молодого автора і відчуваєте, що його спроби безперспективні? Що кажете в такому випадку?

У мене є один єдиний рецепт, який я можу сказати будь-кому з авторів. Єдина порада в мене є: потрібно чесно собі сказати заради чого ти пишеш.  Хтось пише для того, щоб самого себе полікувати. Хтось для того, щоб заробити гроші. Хтось, щоб біля  його ім’я було звання, от є доктор. А тут – поет… А хтось пише просто тому, що любить писати. І з нього щось таке фонтанує. І якщо навіть фонтанує щось сумнівне, але воно фонтанує і ти це робиш, то це є добре. Тому що будь який процес творчості є файним. І просто треба собі задавати питання, що ти хочеш зробити з цим фонтаном творчості. Чи продати цей рукопис, чи стати в пантеоні героїв, чи просто дбаєш про себе, про свій спокій, радість, насолоду. Якщо чесно визначити цю мотивацію, тоді непотрібної творчості нема.

 фото автора