Немодні пацани

 Кілька подій останніх місяців (ті ж книгарні, чи тепер нова пригода-Інватранс) зумовили майже не критику,  а шельмування влади. Подекуди, навіть, вже упереджене.  У владі, як правило, кивають на те, що таку критику організовують політичні опоненти, опозиціонери, які не хочуть розбиратися в деталях, нюансах, а лишень отримати політичні дивіденди, та наївну радість від повноцінного окунання ворога у багнюку.  Але навряд чи справа лише в тому. Тут не замовлення, тут – хвиля, стихійне щось.  За те, щоб посварити владу вже не платять. Це робиться, так би мовити, заради задоволення. Тому що натхнення. І тому, що смішно. А це вже непереборне. 

А чому? А справа, мабуть, в тому, що епоха загально-суспільної любові до багатства, до блискучих костюмів та дорогих машин, до здатності «порєшать» — поступово відходить.  Відточене вміння брати те, що погано лежить, вже не викликає, так би мовити, такого захоплення оточуючих. Якось воно не виглядає нині. Мало хто аплодує. А ті, хто вимушено аплодує, робить це без  задоволення, якось недолуго, смішно.

 Це потрохи перестає бути модним. Ось у чому головна проблема. І справа не в політичній платформі та ідеологічних настановах. Просто керівники, які нагадують азійських шейхів потрохи набридають. Виходять із моди. Набридають радянські промови, і підкилимні рішення, які стосуються  тисяч та мільйонів людей. Набридає небажанння влади спілкуватися. Стає немодним величавий панський вираз обличчя. Все це виглядає, приблизно, як у тривіальному кіно про феодалів.  Над цим сміються, як над носінням  лаптей та куфаєк. Неможливо не помітити, що тут щось не так. Ми ж відчуваємо, що має бути якось інакше. Європа надто близько. Власне, якоюсь мірою, все це стосується і теперішньої опозиції і майбутньої  влади

 Україна чекає  на владу, яку  шельмуватимуть тільки за гроші. А не заради чистого задоволення.

 Cергій Воронцов