Валерій Євдокименко: Щоб відповісти на питання “чому розвалюється? треба читати Біблію

Валерій Євдокименко – неординарний управлінець, бізнесмен, доктор наук, професор, викладач Буковинського державного економічно-фінансового університету. Ще у радянські роки Валерій  Кирилович обіймав найвищі керівні посади у міській владі. Втім, і в часи  незалежності досвід і напрацювання  п. Євдокименко дозволили йому обійняти найвищі посади, зокрема він був першим заступником голови ОДА(1996-1998), балотувався у народні депутати.  Нині  займається педагогичною  і науковою діяльністю. Що з висоти свого досвіду думає Валерій Євдокименко про те, що відбувалося і відувається в країні?

 – І нині часто згадують драматичний перехід від радянських часів до незалежності. До речі, багато хто ностальгує за радянськими часами. Досі міркують — хто розвалив ту систему: дисиденти чи сама ж партійна верхівка. Як ви пережили ті часи, як особисто ставилися до того, що відбувалося?

– По-перше, ніхто не розвалював, воно саме розвалилося. Це треба зрозуміти. Система ставала все менше ефективною. Система не могла не померти через те, що не було належних мотиваційних механізмів, якими озброюють ділових людей і інтелектуальних керівників, не тих, кого вітер заносить у керівне крісло, а людей на своєму місці.  А по-друге, візьмемо, наприклад, Каддафі. Люди ні при якому комунізмі так не жили, як жили при Каддафі.  І що? Він за кордоном вивчив людей. Поз’їжджалися ті фахівці, а роботи нема. І кожен хоче бути начальничком. Ось ці люди були дуже благодатним ґрунтом для заворушень. Їхні нереалізовані амбіції.

Уявіть такий гіпотетичний випадок, що якийсь президент України приходить і робить нас з вами щасливими і багатими.  Повірте, через 5 років ми будемо на нього гавкати.  Чого засидівся? Ми що, дурні? Що він нам тут говорить?

Щоб відповісти на це питання “Чому розвалюється і що таке людина?”, потрібно читати Біблію. Можу вам показати. Коли я знервований, то беру свій робочий щоденник і читаю собі вголос, переписав туди з Біблії:

«Помышление сердца человеческого – зло, от юности его. Ибо сердце и его помыслы –   кражи, прелюбодеяние, лжесвидетельствование, хуление. Все это оскверняет человека. Человеческое сердце по своей природе – злое. Нет праведного ни одного».

А ось ще колосальне з Еклесіяста.

 «И обратился я, и видел под солнцем, что не проворным достается успешный бег, не храбрым – победа, не мудрым – хлеб, и не у разумных – богатство, и не искусным – благорасположение, но время и случай для всех их».

« Не мудрым – хлеб», ви уявляєте яке глибоке бачення! І це мені допомогало.  І так я відносився до цих всіх пертурбацій.

– Свого часу мені довелося ознайомитися із планом розвитку Чернівців з 1980 до 2000 року, який розробляли у сімдесяті роки. План вразив глобальним підходом. Зараз чомусь такого плану нема. Як вважаєте, наскільки реалістичним він був? Чи існувала можливість його здійснити?

– Навіть при дуже грамотній економічній політиці з точки зору розвитку і розміщення продуктивних сил, нічого не можна було зробити з процесом розпаду, оскільки зрівнялівка, командно-адміністративна система і покликані нею аномалії в підборі кадрів не давали можливості  плану, який ви згадали, бути реалізованим. Проте план був блискучим, на мій погляд. У тієї системи були і свої плюси. Можна було дуже швидко зосередити сили. План був таким, яким би мав бути зараз. Це  план інноваційного розвитку області. Я брав участь в його розробці. Створення і розвиток галузей мікроелектроніки. Реконструкція і технічне переоснащення легкої промисловості, включаючи взуттєві фабрики, трикотажні, швейні і т. ін. Розвиток сільського господарства на індустріальній основі і т. ін. Згадаємо “Кварц”, “Гравітон”, “Вимірювач”, “Граніт”, “Радіозавод” і т. д.

Скажімо, створював  разом із Руденком( а потім підключився і теперішній голова облради) інститут автоматики. Що було продуктом інституту? Він виробляв інтелектуальну продукцію.  Можна було папочку взяти, а в ній були мільярди (ціна винаходів, наукової праці). Причому охоплювалася промисловість всього Радянського Союзу і тодішнього соціалістичного табору: металургійна, хімічна, шахти.  Мені дуже приємно, що ви згадали. Мабуть, помітили, що взагалі всі згадують, хто як співав, хто як ставав, хто що, лише не тих людей, які створили фантастичний промисловий потенціал у Чернівцях. Кафедри звідки з’явилися в університеті? Від цих підприємств. Лауреати державних премій, видатні вчені, які виконували серйозні замовлення і т. ін., були в нас і вони й зараз живуть, працюють і т. ін.

– У нас майже кожен очільник, коли вступає на посаду, дає клятву відродити промисловий потенціал. На ваш погляд, це можливо в нашій ситуації?

– Моя особиста точка зору – безвихідних ситуацій в економіці не буває. Безвихідна ситуація – це коли тебе ногами вперед несуть. Тут вже нічого не зробиш. А все решта можна зробити. Щоправда, для цього треба мати відповідну кваліфікацію, щоб забезпечити не взагалі  приватно-державно-громадське партнерство, а запропонувати конкретну технологію. І воно вродить добре, сідає тоді, вскакує тоді, лягає тоді. І, крім того, довкола генераторів цікавих ідей мають бути інтегровані депутати всіх рівнів.  Тому що є багато цікавих розробок, у нас чудові дисертації пишуть, і на географічному факультеті ЧНУ також. Деякі з них, як « Отченаш», треба вчити людям, які уповноважені приймати рішення. І у нашому навчальному закладі запропонували серйозні методи, технології економічної інтеграції.   І от третя книжка, яку видав з цієї тематики. Я опублікував її, щоб колись сказали: “А ти знаєш, і тоді були люди не дуже дурні, знали, що робити». Велика вада теперішньої ситуації, в тому, що немає контакту між науковцями і тими, хто ухвалює відповідні рішення.

– Пам’ятаю, на початку 90-х відвідав Румунію. Вони були в ще гіршій ситуації, аніж ми. Зараз ситуація кардинально змінилася.  Сьогодні бачимо, що наш прогрес дуже повільний. Іноді здається, що просто стоїмо на місці. І починаються міркування: хто ж винний.

– Щодо визначення винних. Навряд чи у мене знайдуться союзники. Але у жодному разі я сюди б не зараховував ні президентів, ні урядовців, ні Верховну Раду, а тільки людей. Тож треба брати голову в руки і думати. От тільки почнемо думати – все буде по-іншому. І вибори інші будуть. І порядок буде інший. Уявіть собі такий гіпотетичний випадок: 74-річний Євдокименко висуває себе, скажімо, на голову райвиконкому. Що скажуть люди? “Ти диви, сволоцюга! Ти при владі тоді був і знову лізеш”. Так скажуть? Це просто приклад. Йдеться про загальні принципи. Хто оцінюватиме фаховість, досвід? Які нині критерії вибору? Це ж страшно вдуматися, які вони. І як ці люди можуть мати хороший уряд?  А фахівець він же не брехатиме, він же не буде казати їм те, що вони хочуть почути. А краще язика прикусить.

– Все ж як оцінюєте зміни, що відбулися в країні з початку дев’яностих?

– Зміни відбулися такі, що на поверхню вийшли дуже багато здібних, життєздатних, по-своєму талановитих, здатних боротися за себе  людей. Але… Загальний рівень їхньої культури, освіченості робить їх якимсь інвалідами, якимись однорукими. І б’є по них самих. Страшно дивитися, як невігластво, безкультур’я беруть поки що верх. Але я впевнений, що це тимчасове і все зміниться на краще. Дорогою соціальною ціною, але врешті-решт виправиться.

Який ваш прогноз, як розвиватиметься ситуація в Україні? 

Не буває однозначних висновків або однозначних відповідей. Це неможливе. Таку аналогію можу навести. Є закони термодинаміки. Перший закон – закон збереження енергії. Енергія зберігається. Другий закон – у замкненій системі ентропія збільшується, тобто безладдя, яке веде до краху, збільшується. Ми були закриті.  Тепер наша система стала відкритою, і як би  не намагалися демагоги довести взагалі до краху, це не вдасться. Просто дорогою ціною люди набудуть досвіду. Мій прогноз оптимістичний.

газета ” Чернівці”  Сергій Воронцов