Каспрук несамостійний у прийнятті ключових рішень

Максим Юрійович Бурбак – одна з найбільш впливових і, водночас, найбільш неоднозначних фігур, яку породила «нагора» буковинська політика. Попри деякі крайньо негативні особливості його характеру, безперечно, можна констатувати, що поки що саме він є найактивнішим місцевим чернівецьким політиком. Нинішнім  «смотрящим» за Буковиною і Чернівцями.

Бурбак цілком самостійний для того, щоб вести власну гру в нашому регіоні, чим вигідно відрізняється від інших місцевих політиків, які орієнтуються лише на дивні вигини центральної, провідної і направляючої «лінії партії». Бурбак же цю саму «лінію партії» під себе і для себе формує. В київській політиці він поки що не є яскравим «першим номером», бо навіть у його політичній силі «Народному фронті» є давніші і сильніші за своїм бекграундом лідери – Аваков, Яценюк, Парубій. З ними «побратим Максим» перебуває у дружніх стосунках і часто використовує ресурси «любих друзів» у своїх місцевих іграх, для досягнення власних цілей, які на загальнонаціональному рівні стають щоразу більшими і ресурсозатратнішими.

Але от у тих справах, що стосуються чернівецького регіону – тут він намагається впливати на всі владні процеси максимально системно. По-господарськи. На рівні області йому це гарно вдається. Саме під його прямим протекторатом ідуть всі «найжирніші» кадрові призначення в регіоні. Він контролює адміністративну вертикаль, де разом з фасадним губернатором Олександром Фищуком продовжує жорстко «виселяти» чиновників, що орієнтуються на депутатів від Блоку Петра Порошенка та заступника голови обласної державної адміністрації Володимира Куліша, який ущент програв боротьбу за реальну владу в області команді «Народного фронту».

Далі найближчі цілі Бурбака – це зачищення лісового господарства і «екології» (доступ до природних ресурсів Буковини), де він активно лобіює своїх людей на ключові посади. Максим Юрійович зміг здобути тотальну перемогу і Чернівецька область мала перетворитися в «бурбаківську» (як Закарпаття «балогівське» і т.д.), якби не болючі поразки в самих Чернівцях, де він майже повністю втратив контроль над ситуацією і тепер намагається всіма силами жорстко виправити існуючий стан справ на свою користь.

Поки Бурбак «прокачувався» в міністерстві і парламенті, місце лідера його неформальної команди в Чернівцях по праву зайняв Олексій Павлович Каспрук. Каспрук став тим безперечним лідером, який з боями, але все ж зміг би завести на своєму авторитеті невелику фракцію «Народного фронту» у Чернівецьку міську раду. У Бурбака на рівні Чернівців такої лідерської харизми немає, але є політична «чуйка», яка його майже ніколи не підводить.

На даному етапі гра Бурбака в Чернівцях направлена проти «своїх». Він намагається зробити Каспрука таким же «ручним» керівником, як губернатора Фищука. Максиму Юрійовичу треба вирішувати свої «шкурняки» в місті. Але от проблема – в міській раді його, м’яко кажучи, не люблять і не дають вирішити жодного питання. Попри це, Бурбак вирішив показати всій місцевій політичній еліті те, про що давно говорили, але боялися сказати вголос. Він почав «прожимати» свого ж міського голову, чим заставив Каспрука вперше з часу обрання жорстко зганьбитися.

Саме голова парламентської фракції «Народного фронту» змусив міського голову накласти вето на «питання Романюка», яке депутати подолали, і грубо «наїхав» на єдину політичну силу, яка явно підтримувала Олексія Павловича – «Народний контроль», місцеві лідери якого взяли паузу у підтримці мера, чим зробили реальним створення «політичної коаліції» з двома третинами депутатів, які можуть у будь-який момент виступити проти Каспрука.

Головне, що продемонстрував у цій ситуації Бурбак – це те, що Каспрук несамостійний у прийнятті ключових рішень, так само, як свого часу був Віталій Михайлішин. І так, як у Михайлішина був свій ментор, так само він є і у Каспрука. Але якщо раніше, при «злочинній владі», ми не бачили як умовний Василь Сафронович продавлював і «публічно поров» умовного Віталія Михайловича, то тепер це відбувається нахабно і на очах у всіх. Реальний Максим Юрійович не соромиться робити цього відкрито, чим відверто принижує Олексія Павловича в очах і політичних опонентів, і політичних союзників.

Звичайно, Каспрук і Бурбак не будуть між собою входити в суперечності і тим більше демонструвати це публічно, оскільки вони перебувають в одній політичній формації, але лідер найбільшої фракції дав чіткий сигнал меру, що заради своїх «шкурних» інтересів він буде ставитися до мера лише як до пішака у своїй грі. Не більше. І це – прикра правда, яку вже зрозуміли місцеві еліти, але поки що не розуміє широкий загал.

Ще одним ляпасом Бурбаку є повернення в Україну Ростислава Білика. Це стало можливим через неформальні домовленості у Києві, де новопризначений генпрокурор Луценко таким чином передає привіт міністру Авакову і Максиму Юрійовичу, які рвали на собі сорочку і доводили своїм прихильникам, що посадять Ростислава показово. Цього не сталося. І це ще раз говорить про неминучий жорсткий конфлікт усередині команди нинішнього владного режиму.

Бурбак веде свою власну гру з перспективою і завжди має «план Б». Будучи міністром інфраструктури, він «був готовий повернутися головою ОДА» при живому губернаторі Романові Ванзуряку. Максим Юрійович завжди лаштував собі аеродром у Чернівцях (у прямому і переносному розумінні). Його політична гра – постійний конфлікт і протистояння. На відміну від того ж таки Олексія Каспрука, Бурбак є політик-руйнатор. Ця особливість зробила його головним антагоністом буковинської політики. Максим Юрійович налаштував проти себе всі без виключення політичні структури в області. І це дозволяє йому постійно триматися «у формі».

Він уміє створювати собі ворогів, яких він же героїчно долає. Найчастіше це виходить через маніпуляції громадською думкою. Бурбак чітко організував роботу дружніх ЗМІ, створив певний пул журналістів і громадських активістів, які окрім фінансових преференцій отримують і унікальну інформацію, яку нав’язують своїм читачам і глядачам під вигідним саме йому кутом зору. Саме журналістський тил і постійна присутність у ЗМІ зробили Бурбака однозначним «добром», а всіх його опонентів – нарекли абсолютним «злом», долаючи яке, простий буковинський вуйко мав би одразу ж гордо зажити на свою широку буковинську ногу. Один з його ключових опонентів, Василь Продан, був змушений грати за правилами Максима Юрійовича – створення телеканалу «Чернівецький промінь», сайту «Chernivtsi Times» стало відповіддю на тотальну домінацію і маніпуляцію громадською думкою з боку «фронтового» Максима.

Сьогодні гра Бурбака іде в трьох основних напрямках. Перший – у Києві. Він тішить себе надією перейти з другого ешелону української політики в перший, щоб мати більше можливостей впливати на лобістські питання уже на території всієї країни.

Другий напрям – у Чернівецькій області. Тут він намагатиметься захопити контроль над лісовою галуззю і екологією, щоб мати вплив на неформальні ресурси і чорні потоки, які є основою роботи в цих корумпованих сферах. Також він намагатиметься повністю зачистити адмінресурс від опонентів під  можливі дочасні вибори.

Третій напрям – у Чернівцях. У цьому напрямі головною задачею Бурбака є дестабілізація ситуації. Спровокувати конфлікт у Ратуші, добитися перевиборів, завести своїх людей у міську раду, реанімувати «Народний фронт» і звести до представницьких повноваження Каспрука, щоб у ручному режимі управляти містом, вирішуючи ключові питання.

На один з цих аеродромів рано чи пізно і приземлиться Максим Юрійович. Збитим льотчиком він бути не збирається.

Михайло Шморгун — спеціально для «БЦ»