СТАРА КАЙЗЕРВІЛА З ЛЕВАМИ(Таймс на Уікенд)

07.12.2013

hdA-xJE246EГлави із нової книги Володимира Килинича 

         Імператор закінчував щоденну прогулянку містом. Він не встигав до світанку повернутися на своє місце у безродному скверику біля великого старого костьолу, тому минув принишклий вночі залізничний вокзал і швидко піднявся ледь вологою бруківкою до «шіфи»,  будинку-корабля. Тут на нього завжди чекав непримітний фіакр, яким він повертався до домівки. Обійшовши будівлю за годинниковою стрілкою, він прислухався чи падає вода із левиної пащі невеличкого декоративного фонтанчику, який було облаштовано на ребрі будинку. Це ребро одночасно було й носом уявного корабля, на який схожий найдивовижніший та найромантичніший міський будинок. У тиші ночі було дуже добре чути як тихенько лл′ється вода. Зтягнувши білу рукавичку із витонченої габсбурзької  руки, він змочив її під фонтанчиком. Потім Імператор обережно торкнувся пальцем лев’ячого носа. Вода була червоною на колір та теплою, хоча містом ще гуляла прохолодна рання весна. Лев′яча паща фонтанчику посміхнулася…

         А в місті було, і на щастя залишилося,  чимало інших декоративних левів, сов, драконів, ведмедів, лісних кіз та іншої дичини.

Але левів, здається, найбільше. Цілий міський прайд. Втім, кількість левів тут  завжди була оптимальною. Принаймні достатньою для того, щоб перемагати. Бо, як відомо, армія овець, яку очолює лев, перемагає армію левів, яку очолює вівця.

Найголовніші з міських левів, майже у натуральну величину, мовчазно охороняли вхід до палацу юстиції, інші були майстерно сховані у воротах, парканах, фамільних гербах, різноманітних дверях, ліпнині будинків та родинних склепів. Золотий лев вальяжно красувався на будові одноіменного готелю на Центральній площі. Скоріш за все лев, як найвища нагорода за здобуту шляхетність, означав для міста в давні часи те саме, що орден Леніна за часів радянських. Лев вирізняв та відділяв місто від оточуючих його сіл та інших менш значних міст. В наш час це зрозуміли навіть самозакохані мешканці цілого міста Лева, якось подарувавши цьому місту ще й лева жовтого.

8Zyxu5Ae7qYЧасом навіть здається, що сюди із колишньої столиці Відня обережно перенесли всіх тамтешніх левів у дещо зменшеному, більш прикладному, ужитковому вигляді, зробивши тут для них цілу окрему вілу. Місто – вілу. Кайзервілу з левами та для левів. Ніби вже тоді віденці знали, що саме цим містом буде вічно шпацерувати колись улюблений ними Імператор. А той, відкриваючи у Відні найстаріший європейський зоопарк, навіть не здогадувався про символічну долю окремих його мешканців. Левів, зокрема.

         В цьому, мабуть, розгадка того, що елегантна лев’яча паща з′явилася саме тут, на гранично аристократичній «шіфі».

            В давні часи, коли вона лише з′явилася, сюди першими приходили набирати воду служниці костелу, чергові казарм, прибиральниці навколишніх будинків та учні школи.  Бо відразу повірили у цілющу та чарівну силу тієї води, та, особливо, цього місця. Втім, це ми можемо лише припускати.

За радянських часів, коли Імператор декілька десятиліть міцно спав перечікуючи, водичка також струїлася тоненькою стомленою цівочкою, ніби вибачаючись за те, що вона не Дніпрогес.

А сам фонтанчик продовжував обростати легендами, повір’ями та міфами.

Тут призначали побачення та домовлялися про ділові зустрічі. Сюди прибігали з усього міста молоді пари, які щойно побралися. Вважалося, що якщо обоє молодят замруживши очі, одночасно покладуть руки з обручками у воду, то життя їхнє буде довгим та виключно щасливим.

Якщо якась міська жінка відчувала, що її от – от покине чоловік, вона вночі приходила сюди, і щоб запобігти цьому, обережно опускала на дно фонтанчику монетку. Втім монетки, румунські, радянські, кидали і просто так. Часом серед них можна було побачити навіть незвичні іноземні.

А якось десь ще на початку 60-х минулого століття пролунало  тут таке:

         – Яша, у тебя есть дети?

         – Откуда у меня дети?! Мы с Сарой нигде не бываем, и к нам никто неходит…

         Відтак до фонтанчику почали приходити жінки, що з якихось причин тимчасово не могли завагітніти. Та ж сама Сара з вулиці Шолом-Алейхема, про яку йшлося вище, народила невдовзі 16 різностатевих дітей, бо її Яша незбагненним чином здобув потрібні якості лева, також таємно навідуючись до фонтану. Більше того,  Сара, вітаючись якось вранці із сусідкою, по поведінці свого собаки,  зрозуміла, що Яша їй зраджує. На щастя, суперниця Сари виявилася міської поетесою, а поетеса в місті – це жінка, яка волає вийти заміж за власні вірші. Тому цілком безпечна в цьому сенсі.

                Біля фонтанчику вперше спинялися перепочити ті, хто лише щойно приїхав у місто і пішки підіймався до його центру. Найбідніші абітурієнти, неорганізовані туристи, таємні перевіряючи зі столиць, які старанно дотримувалися інкогніто. Якраз тут закінчувався крутий підйом, і саме тут можна було перевести дух, побіжно оглянувши центр міста, щонаближався, та скуштувавши холодної водички прямо з фонтанчику. Для цього слід було лише скласти губи трубочкою та опустити їх у воду фонтанчику, замруживши очі.

         У цій воді матері вмивали від випадкових сліз чи від поту неслухняні обличчя дітлахів. А якщо повз фонтанчик проходила міська дитина без скрипки, то всі відразу здогадувалися: вона грала на фортепіано. Саме тут влітку 1973 року побилися два вчителя математики. Кажуть, щось не поділили.

         В місті, як правило, люди маленького зросту пізніше інших дізнавалися про те, що почався дощ. Але знаходячись неподалік від цього місця, навіть невисокі городяни вчасно довідувалися про всі міські новини. І ще: це нині – макіяж, манікюр, педікюр, епіляція! А тоді – пов′язала бантик на голові, прийшла до фонтанчику, вмилася в ньому і вже перша красуня міста й околиць!

         А мені особисто в дитинстві здавалося, що в справжньому Раю мають бути саме такі фонтанчики, тамтешні леви мають мати саме такі лагідні та зовсім не страшні пики.

         Згодом шкільний вчитель математики Семен Крупнік пояснив мені, що чисельник міста – це будинки, знаменник – це люди, городяни. А цей фонтанчик – риска між ними.

         Потім з′ясувалося, що в Радянському Союзі була багато поганого, але воно було хорошим. Так закінчилася затишна радянськість.

         І ось настав час, коли фонтанчик цей затих. Власне, час для нього спинився. Умовно такий час городяни любовно називали дупою. В сенсі – дупа не як частина тіла, а дупа як звичний перебіг життя.

          Не збігала більше водиця, а очі лева змарніли, забрудніла його волохата голова. На чепурному колись балконі – палубі будинку-корабля, серед розвішаної білизни, з′явився зловіщий напис на червоному – «Золото». Перехожі зосереджено припинили помічати фонтанчик та навіть самого лева. Вони шпурляли в суху брудну судину недопалки, обгортки, квитки, порожні пляшки. Навіть пройти повз це місце і нічого в нього не шпурнути  або просто не плюнути туди, розглядалося певний час як моветон (западло, по-сучасному). Так само, до речі, перехожі припинили помічати й інше диво цього куточку міста, – сонячний годинник на костьолі, і ніколи не дізнавалися по ньому про час.

         І він спинився. Настала так звана вічність. Це коли щодня одне і те ж саме. Городяни констатували, що вже навчилися робити казки «былью», але пока що найстрахітливіші. Кудись щезла міська аристократія, на її місце прийшла так звана еліта, яка змінювалася кожні три-чотири роки, після кожних виборів.

         Втім було і тоді цікаво спостерігати за наших лев’ячим фонтанчиком. Та й за кайзервілою з левами загалом.

         Ось, важко дихаючи перегаром, повз нього пройшла зграйка п’ятикласниць найближчої школи. А в суботу тут відзначали 20-ліття випуску з іншої школи та влаштували ретро-вечірку: випили портвейну, послухали з мобілок Сектор Газа, а потім повернулися до класу, де похвалили однокласниць за сідниці.

         Прямо навпроти фонтанчику тепер вкрадливо тусуються міські таксисти на чолі з відомим уважному читачеві Валєрою Буржуєм. Всі вони «озброєні» міськими позашляховиками «Лада – Проблема».  Розмови межи них – нові й незбагнені. Чому на ВАЗах є педаль ГАЗу, а на  ГАЗах немає педалі ВАЗу? – наприклад. Або – з яких двох слів російської мови, що означають те ж саме, складено назву автомобіля «Мазда»? А коли ці таксисти рушають із черговим пасажиром, за ними негайно біжать бродячі пси. Тоді вважалося, що  це душі звільнених з роботи даїшників.

         А коли на балкон будинку – корабля, прямо під напис «Золото»  виходила напівроздягнута власниця квартири на другому поверсі базарниця Домка, вартість інших квартир в будинку навпроти зростала вдвічі.  

         При цьому завжди ставало сумно на душі та болісно в  серці…

         Було декілька конвульсивних спроб відреставрувати чи хоча б відновити будинок та цей фонтанчик. Але спостережливими городянами завжди з цього приводу зазначалося: якщо краса тебе не зачепила, то й ти її не зачіпай.

***

         Імператор, насунувши на очі фуражку, швидко сів у фіакр, а фірман закрив його верхом, бо починався невеличкий вранішній дощ. За мить він уже звично прогулювався безродним сквериком поблизу великого старого костьолу.

         А городяни того ранку помітили, що фонтанчик із левової пащі знову почав працювати, як і раніше. Вийшло невеличке імператорське диво. Кайзервіла з левами ожила, а час пішов собі далі. 

Володимир Килинич,

березень 2012 р

Фото групи Вконтакті

Коментарі
  • Всё оживил автор. Видишь красоту и смачность
    жизни. Сейчас этого никто не замечает, глаза
    залеплены бумажками.

  • “Потім імператор обережно торкнувся пальцем
    лев,ячего носа. Лев,яча паща посміхнулася” –
    ТЕПЕР ШПУРЛЯЮТЬ ВСЕ В ЦЮ КРАСУ.

  • Это для тех, кто не восстал, таких больше
    40 миллионов.
    От всех восстаний никогда не бывает лучше,
    когда что-то кипит, то поднимается пена.
    В таких публикациях спасение для нормальных
    людей. Это красота и этот Император,
    один делающий ежедневный вечерний моцион по
    городу и его любование красотой города – это
    так человечно, это нам просто необходимо,
    иначе мы задохнулись бы от вони продажности.

    • Интересно, как Килинич теперь реализует свои книги? Помнится, как знакомый в году эдак 2009-10 (в дате боюсь ошибиться) показал мне книгу Килинича и пожаловался, что по “просьбе” из міськрады заставили всех сотрудников коммунального предприятия “Калиновский рынок” купить книгу Килинича по цене 25 гривен за штуку. Директором тогда был Рынжук, а мэром Федорук.

      • На Калинке персонала тогда было порядка 500 человек Х 25 грн. Вы ж интеллигентные люди, любите правду во всём.)))))))))

  • Что остаётся старым, покрытым мхом и плесенью интеллигентам? Жить прошлым, идеализируя его в своих воспоминаниях… У молодёжи другие стремления.

  • Елена, время летит быстро, вы как -то незаметно быстро покроетесь мхом и плесенью, но интеллегентной
    вам не быть никогда, потому что вы не
    понимаете, что есть общеловеческие ценности,
    которые не знают ни границ , ни времени.
    Молодость – это недостаток, который быстро
    проходит и расстрачивать это золотое время
    на крики за какие-то чужие интересы как
    минимум глупо. КТО не дурак, тот разберётся.

  • Елена не молодежь.Она (с ее слов) инвалид больше 20 лет.
    Елена не понимает – у молодежи один лозунг пепсиколы “бери от жизни все”. Сегодняшняя молодежь глупа,ленива,цинична и безжалостна. Она хочет все и сразу.И не работать при этом. А те из молодых,кто не такие, етк то думающие – те уезжают отсюда. Или просто работают. И горлопанить на митинги не ходят

    • Сами вы инвалид и параноик! У меня со здоровьем, слава Богу, всё хорошо. Поскольку являюсь постоянной читательницей многих черновицких сайтов, догадалась, что вы меня приняли за “Ирину”, которая вела дискуссию с “М.А.” на БУКНЬЮСЕ. Я тогда тоже обратила внимание, что он обращается к ней как к “Елене” . Вношу ясность! Попрошу не путать! Я не “Ирина”! В той дискуссии нет ни одного моего коммента.

  • Мадам, напрасно обижаетесь, я так поняла, что
    вы инвалид нравственно, а не физически,
    берегитесь – злость разрушает весь организм человека.
    А про молодёжь всё правда, а куда вы с ней
    зайдёте, ” мало вам не покажется.”

    • Спасибо за “инвалида”. Искренне рада за наличие у вас нравственной чистоты, безгрешности и доброты! Добром от вас так и прёт.
      Не стану предсказывать куда мы зайдём с молодёжью, зато точно знаю куда нас завело старшее поколение и, как вижу, вам тут тепло и уютно.
      Бабушки на скамейке: “Эх, молодёжь!.. Вот в наше время!…Не то, что сейчас!.. Все дураки…”

  • Елена, скажите, у вас все думающие люди “инвалиды и параноики” ? А Вы не находите это странным?..Елена,”всех нас” завело не “старшее поколение”, а такие же мерзавцы, манипулирующие доверчивыми людьми.
    Вот посмотрите на сегодняшних черновицких типа “оппозиционеров”…
    Вот пример: Каспрук нагло лжет в камеры, говорит что НЕ ИМЕЕТ никакого отношения к блокированию міськрады ” и я не я ,и лошадь не моя…”
    Вы хотите ТАКОГО мэра??? …я – нет. Мне не нужен лжец, который еще не научился в жизни толком работать, но УЖЕ научился нагло лгать в камеру,считая людей тупым быдлом.
    Мне не нужен мэр, который в жизни не сделал еще НИЧЕГО, но УЖЕ научился пить водку литрами и бегать за юбками, и еще воровать деньги с любого строительства

  • Мне не нужен завтра мэр, который ВЧЕРА был выкормышем БЫВШЕЙ власти.Той самой власти, которая по ВАШИМ же словам : “зато точно знаю куда нас завело старшее поколение”….
    Микола Федорук – это Вы о НЕМ ?…
    Елена, а вы не пробовали подумать – каким образом у наших черновицких “оппозиционеров” очутились в руках (за БЕСЦЕНОК ! ) земли рынка Добробут, площади бывшего завода ГРАВИТОН…лучшие земельные участки в городе…не пробовали подумать, почему сегодня Калиновский рынок работает на ГОРОД и помогает остальным предприятиям..а вчера работал на интерес узкого круга лиц – бывшего мэра, бывшего директора рынка, и нынешних “оппозиционеров”….

    • Прожектор, освещающий состояние сегодняшнего общества. Даже эта – практически сугубо литературная статья потихоньку сводится к местечковым политическим дрязгам. Хотя и политики, справедливости ради, здесь очень мало. Сугубо меркантильные интересы кланов местных “делаваров”.
      Грустно.
      К 123. Елена, насколько можно прочитать, в своих сообщениях не поднимала вопроса ни бывших мэров, ни теперешних их “заменителей”. Она, как я понял, заостряла внимание на более глобальных вопросах. Справедливо или нет – вопрос другой. Но “переход на личности” на большинстве вменяемых ресурсов справедливо трактуется как “слив” своей позиции оппоненту.

      • эти “личности” формируют нашу жизнь. Федоруки, Яценюки… 17 лет забирали будущее. Будущее не только тех, кому сейчас за 30, но и тех, кому сегодня двадцать. Так в чем “слив” ?!

        Какие “глобальные вопросы”, Bod?…)) Вы о чем? )) Какое “общество восстало” ?! Вглядитесь в лица “восставших”, поговорите с ними предметно. Задайте им вопросы по существу. Что вы услышите?

  • Елена, или Вы предпочтете спрятаться за шаблонными ответами ” Европа нам поможет!”, “заграница наше фсьо !”… и будете ждать манны небесной…???

  • Не знаю насчёт бабушек, никогда не сидела,
    можно уже и догадаться по моим комментариям.
    Проходя, уже и бабушек никаких не вижу.
    А вообще это беспредметный разговор.
    Тепла и уюта вам, которое испытывает старшее
    поколение. А зайдите в троллейбус, понабдюдайте
    за нашими матерями, бабушками – многое станет ясным. Работали 40-50 лет , потом они же старички
    всю продукцию вывезли, оборудование разворовали да
    ешё и за пенсией пришли, ну и подлые.
    Мадам, история такова, что всё возвращается на круги своя. Всё это ещё вернётся к вам.
    Может вспомните нашу переписку.

  • Может вы читали, сколько платят в Черновцах на
    майдане, они же эти деньги вернут с населения
    потом. Вы хотите, чтобы и дальше федорук-
    каспрук деребанили город? Они и рассчитывают
    на доверчивых , таких , как вы. Но есть люди,
    которые думают. Убедить вас тяжело, многие
    просто уезжают, пусть вам будет тепло.

  • Сожалею, что позволила втянуть себя в дискуссию, перевернувшую всё с ног на голову. Расшифрую для тех, кто в танке свой первый коммент.
    У меня вызвало удивление, что на сайте, именующим себя как информационно-аналитический, за последние два дня обнаружила всего лишь эту публикацию ( которая никаких возражений у меня не вызывает). За окном бунтует народ, а здесь тихо, как на кладбище.
    Кроме того, предыдущая аналитика сводится к критике формы протеста, мол, не те лидеры, подлецы могут воспользоваться ситуацией, студенты глупенькие, превратили революцию в фестиваль, зачем там дети и т. д. С этим позиция ясна.
    Но какой-то однобокий анализ получается. Ни одной попытки проанализировать глубинные причины, вызвавшие Майдан.

    К черновчанке: никакая прогулка по городу с созерцанием красот не спасёт от того, как вы абстрактно выразились, что “можно задохнуться от продажности”. Только решительные действия!

    • Елена, “глубинные причины” очень простые – дорваться до корыта тем, кого вчера отодвинули.
      Если анализ кажется вам однобоким, читайте газету Пети Кобевко. Цена “всестороннего” Петиного анализа =7800 грн. Или другие интернет-сайты – там подешевле, чем у Пети – по 50 $.

  • Я ждал это время, и вот это время пришло,
    Те, кто молчал, перестали молчать.
    Те, кому нечего ждать, садятся в седло,
    Их не догнать, уже не догнать.

    Тем, кто ложится спать –
    Спокойного сна.

  • Єлєнє. Чому нема загальної аналітики? Ми пишемо переважно про майдан у Чернівцях. Це чесно. Тому що саме про нього є додаткова інформація, ми є безпосередніми спостерігачами, учасниками процесу. І такий аналіз може бути по-справжньому цікавим. Щодо київського, більш доцільно мабуть читати київських оглядачів. Щодо причин Майдану. Ну так вони настільки очевидні: починаючи від тупцювання в економіці, великої кількості чинників геополітичного характеру продовжуючи цілковитим провалом у медійній сфері, нездатністю до діалогу і т.д., і т.п. Згадали про це тільки зараз. “Бізнес-жарти” чиновників від влади. Врадіївки даремно не проходять. Фактично єдине, що вдавалося, це робота з чиновництвом. Вертикаль пбудували, а для чого – не зрозуміли.

  • Залишити відповідь

    Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

    Щоб додати фото у коментар, необхідно в текст вставити ссилку на фото.

    Як вигадують кримінальні справи

    Останні новини