Медійний скандал і правила хорошого тону (коментар Сергія Воронцова)

15.11.2013

djinsa

І хочеться залишитися нейтральним, і в той же час не прокоментувати помітну подію також мабуть буде неправильним. Сьогодні зранку я прокинувся і почав думати, що я за цей тиждень зробив неправильного?  І зрозумів, що неправильно перепостив Захара на « Чернівці Таймс» без редагування його античорнеєвського пасажу. Думка  його все одно була зрозуміла, і я багато в чому з нею погоджуюся, але навіщо було ображати Чорнея? Чим він у сенсі питання «джинси» видається з ряду журналістів? Нічим. Так що насправді я шкодую. І не розумію взагалі, коли причиняють біль без будь-якого сенсу, мотиву. А хоч би із сенсом. Теж неприємно.Це, власне, перший мій висновок, дещо приватний.

По-друге, ми тут недавно говорили із колегою, і раптом несподівано зійшлися на думці, що у скандалі винен Кобевко. Дивно, да? Як у анекдоті про тещу. Тобто, у мене ця думка про Кобевка курсувала десь в підсвідомості, а колега раптом взяв і сказав. І я зрозумів, що теж так думаю. На жаль, Петро Дмитрович один з тих, хто зробив багато чого, щоб люди ненавиділи одне одного через дрібниці: політичні симпатії, іншу мову, інше сповідання, навіть місце проживання, тим більше інші пріоритети.  У виразах він ніколи не стримувався. Показове приниження тих, хто не з ним, завжди різало: власне, хто ти, суддя? Якщо навіть мене різало, людину з боку.  Тим більше тих, хто мав відчувати біль від багато в чому порожніх  його слів. А люди відчувають біль.  Певно, ці ескапади мали б якимось чином закінчитися. Або бодай продовжитися без такого набридливого пафосу.  Колегам було байдуже. Знайшлися інші бажаючі. 

Власне, до чого я? Я не супротивник джинси. Без неї ми б жили у тоталітарному суспільстві. Хтось з кимось має воювати. Щось відстоювати.Конфлікти йдуть на користь, зясування стосунків також. І з’являється священна Джинса. Вона благословенна, насправді. Але за умови. Да. Завжди мають бути умови. Світ не живе без закону. Нема такого світу. А ось у нас все досі без правил. Ну, перше з них, я б вивів на прикладі свого ранкового роздуму: не роби боляче порожньо, не роби особистих закидів.  А щодо джинси.  Джинса – досі часто – це фаховий цікавий матеріал із шикарним «зливом» інформації та родзинками інсайдерських відвертостей. Не ганьбить її.  Нефахівці не розуміють цього.

джинса1

Однак. Знов до правил.

 Коли конфліктують у суді: є адвокат, є прокурор, є суддя. Це все конфліктні сторони. Але є правила їхнього конфлікту. І це доволяє не вважати злочинцем адвоката, який захищає підозрюваного, або прокурора, який звинувачує людину тощо.  Журналісти – люди конфлікту. За двадцять років нерадянської журналістики( в якій не було джинси і реальних конфліктів) мали б випрацьовуватися певні правила. Які потрібні і журналістам, і читачам, і, власне, тим хто страждає від джинси, чи, навпаки, продукує її. Але…

 Ганебна не сама джинса, а джинса без правил, без гальм. І ще – джинса має спиратися на ФАКТИ, а не на марення. Відміна ж джинси, особливо у наших умовах,  призведе до північно-корейських якихось мотивів. Мало хто це усвідомлює. А так воно і є.

Ну і друге, скажу. Більш практичне, а значить більш  серйозне))) У нашому свихнутому на матеріальному суспільстві, серед нашої божевільної громадськості треба на порядок підвищувати прайси. Тільки тоді можеш розраховувати на повагу. Тільки тоді. Та й у гарячих цехах завжди набавляли за шкідливість.

 Сергій Воронцов

Коментарі
  • Не переживай, Воронцов, просыпайся спокойно. Никто Чорнея не обижал. Захар еще мягко сказал о нем. Сказал правду. Его сайт – хуже “джинсы”. Пиар-ресурс, причем дешевый, в смысле смысла и текстов. Один “спивочий депутат” чего стоит. Юре есть о чем подумать. То, что он сейчас делает, это не журналистика. Своим же “колегам було байдуже” ты немного просчитался. не пиши с такой уверенностью того, чего не знаешь.

  • Однозначно, что данная статья – это хорошее личное отношение Сергея Воронцова к Чорнею, а на самом деле – Чорней уже не журналист, он хороший работник двух пресс-служб – Бурбака и Ткачука, а работники пресс-служб уже по определению жополизы, так что Захар дал точное определение Чорнею

    • О, судя по предыдущему комментарию, я здесь не одна Елена )))) Так и запутаться можно)))))
      Смешно читать критические статьи всполошивших журналистов в адрес друг друга. Хотя, в душе каждый рад, что Довганыч не его спровоцировал))))) Видимо, компромат решили снять про тех, чей медиа-ресурс сочли наиболее влиятельным. Поющие оды “эффективным менеджерам” от власти могут спать спокойно, про них “кина” не будет.
      А что остаётся мне, как читательнице? Вглядываясь в ленту новостей, пытаться найти хоть какое-то зерно правды. Предпочитаю, когда представлены разные точки зрения, не обращаю особого внимания на чьи-то оценочные суждения. Вижу, что СМИ – это враньё и манипуляции.
      Ситуацию с Довганычем вижу так: тот, кто хотел прибрать СМИ “к ногтю”, знал уязвимые места, нашёл клоуна-провокатора, которого не жалко и с его помощью ударил в наиболее болевые точки.

  • Елена, которая обиженная, что есть еще другие Елены, кроме нее! Кто тут будет путаться в ваших именах? Кому какая разница, кто пишет под “Елена”, ты или другая? Главное, чтобы ты сама не запуталась – с твоего комента видно, что до этого недалеко, прекрасная ты наша. А этот клоун-стукач далеко не каждого журналиста мог вот так купить – далеко не все продаются, как тебе хочется думать.

    • Ни на кого я не обижена, не передёргивайте. Пусть хоть все подписываются Еленами.))))
      Не продаются те, кто на власть и так официально работает.
      Поскольку я человек, далёкий от журналистики, ваш “сленг” плоховато знаю, решила уточнить для себя в Википедии что такое “джинса”, о которой так распинается Воронцов, а вы его подхваливаете.
      И вот: “в джинсових текстах наводиться позиція лише замовника, натомість альтернативні думки або погляди інших дотичних до теми матеріалу сторін — ігноруються.”
      Дальнейшие рассуждения о хорошей и плохой “джинсе” – это уже характеристика автора, как журналиста. Кажись, в профессиональных стандартах журналистики про возможность написания “джинсы” не упоминается.)))))))))))))))

  • Сняли видимо тех бизнесменов от журналистики ( журналистами в чистом виде их и не назовешь ) которые писали откровенную чернуху и заказуху, а насчет влиятельности, то Час не входит даже в первую пятерку по влиятельности. А Золотые времена Букинфо уже прошли. Это еще год назад он был монополистом, а сейчас уже есть минимум 5 сайтов в Черновцах, которые пишут о политике и некоторые из них значительно лучше, чем Букинфо пишут о политике

  • Вредная у вас работа, господа журналисты.
    Как у разведчиков. Давай правду и всё.
    Дамы, НЕСМОТРЯ НА ВРАНЬЁ, ЕДИНСТВЕННЫМ
    ИСТОЧНИКОМ ПРАВДЫ ОСТАЁТСЯ ПРЕССА,
    И НИЧЕГО БОЛЕЕ.
    Надо просто УМЕТЬ ЧИТАТЬ, почувствовать
    эту правду, как в любви, врёт или не врёт.
    Жизнь такая. Во всех странах так.
    Жизнь – это борьба противоположных мнений,
    это вечный спор. Одни журналисты защищают
    одну сторону, а другие- противоположную.
    В споре рождается ИСТИНА.
    В чём виноват КОБЕВКО ? Наглый, агрессивно себя
    ведёт, унижает людей, видите он чистый,
    а остальные – грязные. Он один честный.
    Ну вот – факт на лицо.
    Факты должны спорить друг с другом. Как в суде.
    Прокурор говорит одно , а защитник другое.
    За оскорбление штраф или удаление .Так что
    нечего оскорблять Юрия ЧОРНЕЯ.

  • Господи, як солодко співає про моральні принципи Сергій, який мочить своїх колег на замовлення влади. А сам – такий, як і Довганич. Це ж треба так вміти хорошу міну корчити при поганій грі. Верх цинізму і продажності….

  • Врун ты Андрюха, просто каждый журналист
    защищает своё понимание жизни и свою сторону.
    И он открыто высказывает свою точку зрения.
    Это не возбраняется ни в одной стране.
    А сам -то ты какой? СЛОВ набрался ” мочить”,
    “цинизм”, ” продажность”. Подумай, может
    ты и соответствуешь этим словам.

  • Журналісти – люди конфлікту.
    І не можна їх звинувачувати в цьому.
    Це їх робота.
    Джинса має спиратися на факти.
    І журналістам , і читачам потрібні певні правила
    хорошого тону, якого так не вистачає нам.
    На жаль.

  • “Без джинси ми б жили у тоталітарному суспільстві.
    Хтось з кимось має воювати. Щось відстоювати.
    Конфлікти йдуть на користь. З,ясування стосунків також.” – це дуже правильно. Ми вже жили
    в радянському суспільстві. Все однаково- і статті,
    і журналісти, і думки, і правда одна.
    І нема чого всіх журналістів звинувачувати в продажності.

  • Жодна інтернет стаття і коментарі вслід викриттям Довганича не переймаються інтересами газетного читача. Всі інтернет статті і тим паче коментарі виключно для тих, хто ” в темі “. Я вважаю, що ті люди, які з піною на губах доказують “ЦЕ Ж В ГАЗЕТІ НАПИСАНО” повинні в першу чергу знати правду про найнезалежнішого журналіста Кобевка. Хоча , на жаль після цього у них можливо назавжди зникне бажання читати газети, і не тільки чернівецькі.

  • > Джинса – досі часто – це фаховий цікавий матеріал із шикарним «зливом» інформації та родзинками інсайдерських відвертостей. Не ганьбить її. Нефахівці не розуміють цього.

    Я безусловно не специалист, но попытаюсь сформулировать свою точку зрения. В первую очередь, определиться бы с тем, что называть джинсой. Как по мне, работа журналиста состоит в том, что бы добывать интересный материал и представлять его широкой общественности. За качественный материал журналисту (по идее) и так заплатит издательство. Для которого, в свою очередь, качественная наполненность – это большие тиражи, большая отдача от рекламы и т.пр. Как это обстоит на самом деле в наших реалиях – я не в курсе. Но думаю, это было бы логично. Человек, передающий журналисту “горячую” интересную информацию “с изюминкой”, как Вы пишете, вроде как и платить то за неё не должен. Журналист сам должен быть заинтересован в попадании в его руки такого материала. А то и сам приплачивать источнику. А заказной проплаченный материал, как я слышал, даже среди блогеров считается хорошим тоном размещать с пометкой “на правах рекламы”. Что уж говорить о журналистике?
    Ведь реклама тоже является одним из подвидов информации. Но несколько специфичным. Наверное, этот же критерий можно применять и к антирекламе 😉 То-есть, как я думаю, грубо с терминами можно определиться таким образом: есть авторская работа журналиста (независимо от его источников информации), а есть предварительно проплаченная (анти)реклама.
    Ещё немного расшифрую. Суть – реклама хоть и является подвидом информации о каком-либо товаре или событии, но соотносится с информацией примерно как любовь за деньги, с собственно самой любовью. За что мы все рекламу и любим. 🙂
    Думаю, журналисту не зазорно подрабатывать (анти)рекламой. Для повышения материального благосостояния. Но это не должно являться его основной деятельностью (люди, работающие с рекламой, по другому называются). Художник тоже может подрабатывать писаниной рекламных плакатов. Если доход от основной деятельности недостаточен. И поэт может подрабатывать выдумывая слоганы. Но чем чаще они этим занимаются.. Хорошие профессионалы как правило зарабатывают другим. Вот и журналист тоже должен оставаться в первую очередь журналистом. Ведь цивилизованный рынок рекламы регулируется не одним законом, начиная от закона “О защите от недобросовестной конкуренции”, а за правдивость подаваемой информации журналист несёт полную моральную ответственность.

    Ну а возвращаясь к нашим реалиям – выплеск непроверенной. скудной фактами чернухи, или тем более “вы мне заплатите, а я инсценирую ДДоС-атаку на свой сайт” – это что угодно, а не журналистика.

  • Это так должно быть. Это как бы теория.
    А на практике нужно было как-то развенчать
    этого зарвавшегося Кобевко и его помойную
    газету. И нашли вполне легальный способ.
    Согласен с вами, что журналист несёт
    полную моральную ответственность за
    подаваемую информацию. Это своеобразная
    клятва Гиппократа перед своей совестью.
    Но согласитесь, что журналист не должен
    получать нищенскую зарплату.
    А правда всё- таки доходит к нам ЧЕРЕЗ
    ПРЕССУ.
    Журналисты у нас разные. Но зная вкусы,
    взгляды, любовь к сенсациям нашего поколения,
    им приходится снижать планку. Это реалии.
    Журналисты у нас такие как время, как наше поколение, как страна. И они так или сяк идут впереди, больше некому, к сожалению.

  • Вспоминаю выражение: постель – это ещё не повод для знакомства.
    Господа журналисты, ваши политические пристрастия,
    споры, цивилизованные подставы, бойкоты -это ещё не повод ненавидеть друг друга. Вы люди умные,
    в любом скандале оставляйте немного места для
    человеческих отношений.

  • Мы все работаем у кого-то, выполняем
    чьи-то указания.
    Так что мы все “жополизы”?
    Это уж слишком, мадам.
    НЕ перегибайте палку. Это дурной тон.

  • Соотносить журналистику с рекламой,
    это всё равно , что сравнивать крепкую,
    счастливую семью с походом к
    любовнице.
    Эти понятия достаточно далеки друг от
    друга. Одно вечное, другое – миг.
    Работа журналиста заключается НЕ ТОЛЬКО В ТОМ,
    ЧТОБЫ ДОБЫВАТЬ ИНТЕРЕСНЫЙ МАТЕРИАЛ ДЛЯ
    НАС, ( где его набраться), а в том , чтобы
    схватить суть времени, чтобы увидеть то,
    что не видит простой смертный.
    Доходчиво и интересно подать нам, помочь
    нам разобраться в этой непростой жизни.

  • СТОИТ ПОЧИТАТЬ ПИСЬМА ЧЕХОВА, ЧТОБЫ УБЕДИТЬСЯ,
    ЧТО 130 ЛЕТ ТОМУ К ЖУРНАЛИСТАМ БЫЛО ТАКОЕ ЖЕ ОТНОШЕНИЕ, КАК СЕЙЧАС.
    и ПО СУТИ СВОЕЙ ЖУРНАЛИСТЫ НЕ МЕНЯЮТСЯ.
    КСТАТИ НА ПРЕДЛОЖЕНИЕ ЛЕЙКИНА , РЕДАКТОРА
    “ОСКОЛКОВ ” , ПИСАТЬ СТАТЬИ , ЧЕХОВ ОТВЕТИЛ:
    Я НИЩ НАБЛЮДАТЕЛЬНОСТЬЮ ТЕКУЩЕГО И НЕСКОЛЬКО ОБЩ, А ПОСЛЕДНЕЕ НЕУДОБНО ДЛЯ
    ЗАМЕТОК. ПРОРЕАГИРОВАВ НА СЛУЧАЙ С АРТИСТАМИ,
    А. П. ПИСАЛ : НЕ ДУМАЮ, ЧТОБЫ ГАЗЕТЧИКИ
    В ДАННОМ СЛУЧАЕ ПЛЯСАЛИ ПОД ЧУЖУЮ ДУДКУ И ИНТРИГОВАЛИ.
    ВОТ КУЛЬТУРА.

  • ” Я не журналист , у меня физическое отвращение
    к брани,….. после прочтения некоторых статей у
    меня всегда остаётся во рту вкус ржавчины…Мне просто больно. Ведь это не критика,
    не мировоззрение, а ненависть, животная,
    ненасытная злоба. -ПИСЬМО А,С, СУВОРИНУ,редактору
    ” НОВОГО ВРЕМЕНИ,” 304. ПИСЬМО ЧЕХОВА.

    “Лучше снести упрёки в излишнем сентиментализме
    и в неполитичности, чем быть жестоким” – письмо
    Чехова Суворину.
    И тем не менее ПРЕССА первая начала печатать
    рассказы Чехова, редакторы ЛЕЙКИН И СУВОРИН
    открыли ЧЕХОВА, поддержав его морально и
    материально, когда он был на грани нищеты.

  • Вот вы всё говорите, что мол журналисты
    у нас не настоящие. 130 лет тому ЧЕХОВ
    ТОЖЕ ПИСАЛ ОБ ЭТОМ.
    ” ПО- моему мнению,В МОСКВЕ НЕКОМУ ПИСАТЬ
    ВАМ ЗАМЕТКИ,”- некому , значит нет настоящих журналистов.
    “Московские заметки”…. выделялись чисто московским
    тоном: сухость,мелочность и небрежность.
    ПИСЬМО 11 Н. А. ЛЕЙКИНУ, РЕДАКТОРУ журнала
    ” ОСКОЛКИ”.

  • Залишити відповідь

    Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

    Щоб додати фото у коментар, необхідно в текст вставити ссилку на фото.

    Як вигадують кримінальні справи

    Останні новини