Журналістика без відповідальності(подвійна гра медійників)

18.10.2013

                                                                              b4c529392dАвтор: Святослав Вишинський

 

Останні декілька тижнів у Чернівцях актуалізувалась тема блогосфери. Весною в мережі «ВКурсі» вперше прозвучала теза про «смерть журналістики», котра в серпні-вересні вилилась у серію критичних матеріалів, спрямованих проти буковинських ЗМІ – 19 вересня в ефірі ТВА журналісти відповіли на неї своїми звинуваченнями. 23 вересня у блогах була оприлюднена компрометуюча інформація щодо ринку «Добробут» – а з нею розпочався новий виток дискусії щодо заангажованості традиційних медіа. 8 жовтня бесіда продовжилась під час презентації підручника з громадянської журналістики в Українському народному домі – нарешті, 14 жовтня в «Literatur Cafe» відбулось засідання Чернівецького медіа-клубу за участі найвідоміших блогерів і журналістів, на якому слова про заангажованість, маніпуляції та ін. прозвучали безпосередньо. Майже всі ці інциденти відбулись за моєї участі, тому, перш ніж розпочати розмову про нові медіа як інформаційну та політичну технології, варто розставити на місця найбільш суперечливі моменти попередніх дискусій.

 

Публічна приватність

 

Одна з наскрізних тем цих розмов стосується права використовувати приватні записи і фотографії в засобах масової інформації – без відповідної санкції власників. Тема була піднята скандальним чернівецьким блогером і «за сумісництвом книготорговцем» Віктором Довганичем і стосувалась використання його приватних світлин із соціальних мереж «Facebook» та «Одноклассники» на шпальтах інформаційної агенції «BukNews». Не вдаючись у подробиці того, наскільки сам фігурант побіжно заохочував ці дії, варто констатувати, що чернівецькі журналісти вважають таку практику нормальною (на замітку політикам і громадським діячам). Це означає, що всупереч і звичним етичним принципам, і навіть офіційним правилам соціальних мереж – фотографії та особисті коментарі публічних осіб, навіть закриті для стороннього перегляду, «как ни в чем не бывало» можуть виринати на шпальтах електронних і паперових видань.

 

Люди, які виросли в цифрову епоху, попри відсутність багатьох табу в Інтернеті, все ж вирізняють відчуттям певних норм поведінки у віртуальному просторі – тим, чого зазвичай не вистачає поколінню традиційних медійників, яких у подібних ситуаціях носить з однієї крайності в іншу. В дійсності, журналісти, що користуються новими медіа, найчастіше слабо розрізняють їхню специфіку – і ще рідше читають правила при реєстрації чи слідкують за політикою приватності. На момент дискусії стало очевидно, що, передруковуючи матеріали з мережі «Facebook» та ін., ніхто з буковинських журналістів попередньо не звірявся з тим, які налаштування приватності проставлені в кожній окремо взятій публікації (вони можуть різнитись), як і в хроніках і фото-альбомах у цілому. А під час крулого столу в «Українській книзі» ці претензії взагалі спростували як беззмістовні, бо, на думку деяких фахівців, усе, що розміщено в Інтернеті – так чи інакше є здобутком громадськості.

 

Теза настільки ж поширена, наскільки й неправильна. Для таких випадків у більшості соціальних мереж і введені рівні приватності – тож навіть те, що доступно персонально вам, не є і необов’язково повинно бути доступним іншим(принцип «circles»). Передрук матеріалів із будь-яких закритих для незареєстрованих осіб і пошукових систем мереж відтак є порушенням чиєїсь приватності. У випадку буковинських журналістів – порушенням свідомим, адже зовнішній Інтернет давно перестав бути для них джерелом інформації. Такі матеріали не тільки не є публічними в принципі, але в більшості випадків не можуть бути перевірені ні читачами, ні колегами – у всіх інших випадках доведеться покладатись на чиїсь цитати або скріншоти, що само по собі недопустимо.

Першим таким прецедентом у Чернівцях можна вважати публікацію у 2011 р. одним із поважних місцевих ресурсів фотографій буковинських політиків і бізнесменів, скопійованих з «Одноклассников» – чи не найзакритішої із соціальних мереж. Фотографій у кращих таблоїдних традиціях – з літнього відпочинку, з гострими супровідними коментарями. В ході круглого столу 14 жовтня журналісти заявили, що мали і мають на це право – відкрито задекларувавши цим «жовтизну» власної роботи. Благо, бігати за жертвами як paparazzi в наш час необов’язково – достатньо додатись у «друзі» і поритись у віртуальній «білизні». Можна довго дискутувати про формальні моменти, але на лице та обставина, що ЗМІ підтримують завідомо брудні правила гри – тому що сенсації завжди дорожчі.

 

Об’єктивні маніпуляції

 

Якщо «білизна» в капелюсі – то «в капелюсі» й усе інше. Зманіпулювати будь-якою інформацією – справа техніки і почуття гумору, що професіонали демонструють у Чернівцях мало не щодня. Не секрет, що для створення правильного інформаційного та емоційного тла достатньо витримувати алгоритм: маніпулятивний заголовок – провокативна ілюстрація – односторонній текст – і (в кращому разі) коротке спростування з боку опонента. Котре після всього виглядає не тільки непереконливо, але часто дає прямо протилежний ефект. Кожен журналіст знає це і в приватних бесідах не соромлячись говоритиме, що робота журналіста – створювати провокації. А не інформувати суспільство.

 

Парадокс дискусії «блогери vs. журналісти» в тому, що перші (завідомо суб’єктивні) звинувачують у суб’єктивності других (видимо об’єктивних), тоді як будь-які вимоги стосовно дотримання журналістських стандартів нині вважаються «юнацьким максималізмом», «тоталітарними замашками» або, чого доброго, «грою на стороні влади». Публікуючи свої особисті думки, блогери на практиці виявляються менш упередженими, аніж ті, для кого об’єктивність мала би становити частину професії. При цьому буковинські професіонали, на відміну від буковинських аматорів, часто не підписують свої статті або приховуються під псевдонімами – так що закономірно напрошується запитання, хто ж у цьому карнавалі є справжніми блогерами? Як показує досвід, у ряді випадків за рівнем суб’єктивності журналісти нічим від них не відрізняються – але при цьому вводять в оману читачів, створюючи видимість стандартів, яких у дійсності не дотримуються. У блогах, з усіма їхніми недоліками, об’єктивності на порядок більше. І це насторожує.

 

Однак під тиском аргументів 14 жовтня чернівецькі журналісти почали так яро захищати своє право на суб’єктивність і політичну заангажованість (аж до тези Петра Кобевка про те, що журналістика, власне, і є політикою), що в мене склалось враження, що деяким ЗМІ давно пора змінити назви «громадсько-політичних газет» та «інформаційних агенцій» на блоги «Міськів Терецянутих», «Охрімів Навуходоносорів» та ін. представників місцевої медіа-фауни. Після всього цього будь-які розмови про збалансованість та обєктивністьзвучать як фарс – і направду є фарсом. Адже якої фактологічності можна очікувати від дійсних і колишніх працівників партійних прес-служб, часто по сумісництву кандидатів і депутатів політичних сил, чий основний життєвий інтерес давно звівся до банального «утриматись на плаву».

 

В цьому всьому не було би нічого двозначного, коли би було прийнято називати речі своїми іменами. Чомусь і політики, і журналісти – і тут вони дуже подібні – однаково цього соромляться, ховаючи голови за ширмою напускної «неупередженості» та колективного професійного «я». Однак це більше не надає ваги словам. На що я маю декілька рецептів: перейменувати «журналістику» на «публіцистику», «ЗМІ» на «блоги», не приховувати суб’єктивності та послідовно її наголошувати. Питання чесності найчастіше є питанням точності – як понять, так і обрахунків. Підписуйте статті іменами спонсорів і сумами пожертв. Для Чернівців це буде революційно.

 

Блаженна недоторканість

 

У тому, що Петро Кобевко і Вадим Пелех сказали «Біля вікна» на каналі ТВА 19 вересня, відчувалось нездорове бажання знайти «цапів-відбувайлів», якими завжди виявляються люди з власною думкою. Журналісти звикли безапеляційно і часто безпідставно, заради грошей, сенсації чи власного задоволення, не будучи фахівцями, критикувати всіх навколо, але не визнають зі іншими права критикувати самих журналістів. Навіть коли йдеться не про політику, а про такі сфери як реклама, якість контенту і т.п. На їхню думку, критикувати ЗМІ, не будучи членом НСЖУ або працівником традиційних медіа – не те, що самонадіяно (блогери – «некомпетентні»), ба навіть злочинно. Дехто заходить так далеко, як Юрій Чорней, що і банальну постановку незручних запитань ототожнює з «доносами». Логіка настільки ж проста, наскільки й неспростовна: фахово критикувати журналістів можуть тільки журналісти – і в той же час робити це вони «морально» не в праві.

 

Зовнішня критика несприйнятна, оскільки «некомпетентна», тоді як внутрішня принципово недопустима в силу особливостей кругової поруки. Той, хто її порушує, автоматично перетворюється на «руку влади», «Москви» (дописати на власний розсуд). Цілий інструментарій для покриття своїх і чужих помилок, непрофесіоналізму чи відвертої продажності. При цьому необов’язково вдавати із себе опозиціонерів, позаяк це всього лиш засіб заробітку, джерела якого змінюються на кожних виборах. Медійники грають так само, як і їхні патрони, у грі масок між ними різниці. І так само, як депутати у площині закону, журналістський цех претендує на недоторканість – у громадській думці.

 

Дехто з блогерів усерйоз вважає, що демарші з боку журналістів виказують страх втратити монополію на інформацію – проте, так чи інакше, вона втрачена вже давно. Те, з якою частотою традиційні ЗМІ кують «новини» з чиїхось «стін» і «твіт»-повідомлень, демонструє всю безглуздість таких занять. Навіщо переглядати на їхніх шпальтах перекази реплік, котрі я і без них прочитаю в першоджерелі? В чому полягає роль журналістів, які добровільно здали аналітику і перетворились на «сорок» celebrities і прес-служб? Часи змінюються, механізми відточуються – хтось стає зайвим.

 

Випади зі сторони блогерів і журналістів – не спроба самозахисту, а, швидше, вигідна легітимація опонентів. Оскільки звинувачувати в нечесності самих себе некоректно, політологів – самоочевидно, шулерам за краще розпочати нову партію з дилетантами. І я майже не сумніваюсь, що рахунки за чиїсь помилки та невдалі ігри в політику пізніше будуть виставлені стороннім суб’єктам, як то блогерам і громадським активістам. І це буде найпростіший спосіб уникнути відповідальності та покрити власну – нерідко подвійну – гру.

587d93ae88

 Фото з блогу Святослава Вишинського  “Вкурсі”

Коментарі
  • Святослав , вы , конечно, умный парень.
    Но журналистика предполагает совсем другой
    стиль написания статей. У вас стиль скорее научный,
    философский. Журналисты через газеты, сайты
    доносят информацию, разговаривают одновременно
    с людьми разного уровня, отсюда требуется простота изложения, факты, умение заинтересовать.
    Безусловно, есть статьи сугубо специфические.
    Вы пишите о “подвійній грі медійників”
    ТАК У НАС ВСЯ ЖИЗНЬ- ИГРА, каждый ведет
    свою жизненную игру, А ЖУРНАЛИСТАМ САМ БОГ
    ВЕЛЕЛ.
    Вы их обвиняете , что им платят.
    Сколько я знаю журналистов, никто из
    них ни разбогател. Они живут более, чем
    скромно. А что Вы работаете бесплатно?
    О смерти журналистики не может быть речи.
    Она была , есть и будет. Летописцы, всякого рода
    монахи, историки всех уровней, журналисты- обыкновенные люди. Но их записи имели огромную силу, огромное влияние на развитие событий.
    И сейчас сайты, газеты, несмотря ни на что,
    помогают наводить порядок в стране. Хвала и честь.

  • Публичный человек на то он и публичный, чтобы
    о нем люди как можно больше знали.
    Если он отдыхает на Багамских островах, а
    доход показывает небольшой, люди задумайтесь,
    откуда он деньги берет, фото тебя наталкивает
    на эту мысль. Журналист тебе косвенно помогает
    разобраться в людях, он сделал своё дело,
    а дальше ты сам включай свои мозги.
    А одежда? Ботинки, костюмчик, сколько стоит?
    Вот сиди и подсчитывай, куда народные денежки ушли,когда кругом нищета.

  • Абстрактные рассуждения и абстрактная справедливость
    отличаются от жизненной правды.
    А её мы рано или поздно узнаём благодаря журналистам. Они создают лицо эпохи, а каждое лицо надо уметь прочитать.

  • Да, журналіст може заробляти і звичайно, навіщо працювати за дарма?! Але річ йде про інше – про продажну журналістику. Є клан “старих” журналістів, які почувають себе недоторканими та роблять що їм заманетьсяЦ: це подача однобокої інформації за певну політичну силу чи особу; приховування фактів, аби відбілити свого работодавця; не об’ективність і так далі. Невже совість має ціну? Невже тридцять срібних монет щось вирішують? Звичайно, якщо людина порушила закон то її долю вирішує суд, але не повна, не об’єктивна інформація формує громадську думку і журналіст в даному випадку стає співучасником злочину.

  • Я поважаю думку Юрія Ілліча, але Вишинський правий по всім статтям.
    Жаль, немає відео…

  • Именно усилиями честных журналистов и депутатов Федорук был снят,а народ, и вы , наверное, выбрали его в Верховную Раду. Вы же не читаете нужную
    прессу, обо всём судите поверхностно.А эту
    статью вы тоже не прочли.
    Кто в наше время запрещает писать правду,
    да никто. Все знают правду о Тимошенко,
    а народ её поддерживает.Ну как ещё нужно говорить
    правду?
    Друкарням, за помещения редакторы платят.
    А насчёт званий, наград, земли – лучше не смешите.
    Ваше мнение такое: всё должны иметь вы,
    а журналисты должны быть “ОКОМ НАРОДА”,
    а если они что-то заимели, значит они продались.
    Не судите по себе.

  • Ага, так всі і називають критику на свою адресу – рукою Москви. Лижви чоловіче зніми, ще не зима)))))

  • Руслан - Автору Святославу Вишинському сказав:

    Святослав, от таблоидов не стоит требовать многого. Ваш пример из : “Об’єктивні маніпуляції” (алгоритм) … это и есть наглядный пример работы таблоида.

  • Спасибо за Ваш сайт. Теперь в закладках № 1. Читаю с удовольствием. Надеюсь,что планку и в дальнейшем будете держать все также высоко.
    С уважением,Руслан.

  • Люди, я вас прошу… Не слухайте того прищавого Вишинського. Сам, хоч і розумний хлопака, але не ліпший від усіх інших продажних журналістів. Хто ж останнім часом разом зі Шморгуном вилизує задницю Горуку? Думаєте, безплатно? Обоє – проплачені гандони. Тільки один жре у тричі більше від іншого.
    А до журналістів порада (в першу чергу, до Ілліча): не ходіть на ті грьобані зустрічі, “батли” блогерів. Цим ви тільки легітимізуєте їхню сутність!

  • Вуйко, не смішить. Вишинський – розумний хлопака, а про вас цього не скажешь.

  • Може, це ви розумний? У ваших двох реченнях не побачив ані краплі мудрості

  • Залишити відповідь

    Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

    Щоб додати фото у коментар, необхідно в текст вставити ссилку на фото.

    Як вигадують кримінальні справи

    Останні новини